Пасія – найбільш пізня за своїм виникненням православна служба. Слово «пасія» – з грецької – «страждання». Це зворушливе богослужіння було складене в середині XVII ст. великим святителем Української Православної Церкви – митрополитом Петром (Могилою), творцем багатьох літургічних форм.
Пасіями називаються особливі служби, що звершуються в період Великого посту чотири рази, за числом читання страсних Євангелій згідно зі всіма євангелістами. Відправляється це богослужіння в неділю після вечірньої відправи, або ж в п’ятницю після повечір’я.
Сама назва «пасія» красномовно говорить нам про зміст цього великопосного богослужіння, на якому оспівуються Страждання Господа, Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Піснеспіви, які виконуються під час цієї служби, своєю мелодійністю і змістом розчулюють серце віруючої людини. Пасія спонукає християн, згадуючи розп’яття Господнє, Його Страждання, співрозп’ястись Христу і пам’ятати: «…ті, що Христові є, плоть свою розп’яли з пристрастями і похотями» (Гал. 5. 24). Під час цього богослужіння людина-християнин надихається до подвигу, удосконалення, слідування за Христом, що і є метою, не тільки посту, але й усього християнського життя.
Треба зазначити, що найбільше розповсюдження пасія знайшла в Україні, саме в західній частині нашої землі. Також, слід відзначити, що в деяких колах Російської Православної Церкви засуджують святителя Петра Могилу у заграванні з католиками, називають таємним уніатом, а його службу – «Пасію» – породженням католицизму. Мабуть, саме тому канонізація свт. Петра (Могили) Російською Церквою в Україні у 1996 р. відбулась як місцевошанованого святого, на відміну від нашої Української Православної Церкви, яка внесла ім’я святителя до святців, як загальношанованого святого.
Прихильники теорії про уніатські симпатії святителя Петра вбачають подібність Пасії з католицькими месами Баха на Страсний тиждень («Страждання за Матфеєм», «Страждання за Іоаном»), також з уніатською «Хресною дорогою». Всі ці звинувачення і підозри проти видатного Київського митрополита і його служби Страстям Христовим є безпідставними і нічим не підтвердженні. Навпаки, святитель Петро (Могила), як ревний захисник Православ’я, уклав цю службу на противагу пишним католицьким богослужінням, через які багато православних людей, прихильників зовнішньої краси богослужіння, приймали унію. Святий Петро, бачачи такий стан речей, щоб уникнути повного окатоличення нашого народу склав таке богослужіння, яке за своєю красою і величчю ні чим не поступалось католицьким службам, а, навпаки, зачаровувало вірних своїм високим духовно-моральним змістом.
Відразу, коли святитель Петро (Могила) став митрополитом Київським і всієї Руси, пасії швидко розповсюдились по всій території України. Вони стали поштовхом для повернення багатьох заблудлих чад в лоно Святої Православної Церкви. А в 1702 р., за повелінням архимандрита Києво-Печерської Лаври Іоасафа Крюковського, пасія вперше була надрукована як додаток до богослужбової книги «Тріодь цвітна». Пізніше, під впливом українських місіонерів, які просвічували Росію, це богослужіння розповсюдилось також на території наших північних сусідів.
Пасія не є уставним богослужінням, тому що вона з’явилась вже після сформування богослужбового Уставу Церкви. Її не можна знайти в богослужбових книгах, але вона стала благочестивою традицією наших предків, дійшла до нас у різних редакціях (відомо більше чотирьох чинів пасії). Беззаперечним фактом є те, що це богослужіння своїм покаянним характером доповнює дух Великопосних служб і є одним із тих богослужінь Святої Чотиридесятниці, на яке люблять ходити православні християни. Тому ми, завдячуємо свт. Петру (Могилі) за те, що він прикрасив богослужбову традицію Нашої Православної Церкви таким шедевром, як пасія.
За матеріалами: Рівненська Єпархія.