Церква Св. Миколая у м. Демре (Туреччина) — колишнє м. Міри

В XI сторіччі грецька (візантійська) імперія зазнавала переживала важкий період власної історії. Турки спустошували її володіння в Малій Азії, розоряли міста і села, вбиваючи їх мешканців, та супроводжували свої жорстокості паплюженням святих храмів, мощів, ікон і книг. Мусульмани намірялися знищити мощі святителя Миколая, глибоко шанованого всім християнським світом. В 792 році каліф Аарон Аль-Рашид послав начальника флоту Хумейда пограбувати острів Родос. Спустошивши цей острів, Хумейд подався в Мири Лікійські з наміром розорити гробницю святителя Миколая. Але замість неї він поруйнував іншу, яка була поруч з гробницею Святителя. Тільки-но святотатці встигли це зробити, як на морі піднялася страшна буря і майже всі судна були розбиті.

Опоганення святинь обурювало не лише східних, але й західних християн. Особливо побоювалися за мощі святителя Миколая християни в Італії, серед яких було багато греків. Мешканці міста Бар, розташованого на березі Адріатичного моря, вирішили врятувати мощі святителя Миколая.

В 1087 році барські і венеціанські купці відбули в Антиохію для торгівлі. І ті і ті думали дорогою назад взяти мощі святителя Миколая і перевезти їх до Італії. В цьому намірі мешканці Бару випередили венеціанців і першими прибули в Мири. Наперед були послані два чоловіки, які, повернувшись, повідомили, що в місті — все тихо, а в церкві, де перебуває найбільша святиня, вони зустріли лише чотирьох ченців. Негайно 47 чоловік, озброївшись, прибули в храм святителя Миколая, ченці-сторожі, нічого не підозрюючи, показали їм поміст, під яким була прихована гробниця святого, де, за звичаєм, чужоземців помазували миром від мощів святителя. Чернець розповів при цьому про з’явлення напередодні святителя Миколая одному старцеві.

В цьому видінні Святитель наказував бережливіше утримувати його мощі. Ця розповідь надихнула мешканців Бару; вони побачили для себе в цьому явленні побажання і ніби вказівку Святого. Щоб полегшити свої дії, вони відкрили ченцям свої наміри і запропонували їм викуп — 300 золотих монет. Сторожі відмовилися від грошей і хотіли сповістити місцевих мешканців про нещастя, що їм загрожує. Але прибульці зв’язали їх і поставили коло дверей своїх сторожів. Вони розбили церковний поміст, під яким була гробниця з мощами. У цій справі особливою ревністю вирізнявся юнак Матфей, який бажав якнайшвидше знайти мощі Святителя. У нетерпінні він розбив кришку і баряни побачили, що саркофаг наповнений запашним святим миром. Співвітчизники барян, пресвітери Лупп і Дроґо, звершили літію, після якої той самий Матфей почав виймати з переповненого миром саркофагу мощі Святителя. Це сталося 20 квітня 1087 року.

Через відсутність ковчега, пресвітер Дроґо загорнув мощі у верхній одяг і в супроводі барян переніс їх на корабель. Звільнені ченці повідомили містові сумну звістку про викрадення іноземцями мощів Чудотворця. Юрби народу зібралися на березі, але було вже пізно…

8 травня кораблі прибули в Бар, і незабаром радісна звістка облетіла все місто. Наступного дня, 9 травня, мощі святителя Миколая урочисто було перенесено в церкву святого Стефана, що була поблизу моря. Торжество перенесення святині супроводжувалося численними чудотворними зціленнями хворих, що збуджувало ще більше благоговіння до великого угодника Божого. Через рік була збудована церква в ім’я святителя Миколая і освячена папою Урбаном II.

Подія, пов’язана з перенесенням мощів святителя Миколая, викликало особливе шанування Чудотворця й ознаменувалася встановленням особливого свята 9 травня. Спочатку свято перенесення мощів святителя Миколая відзначалося тільки мешканцями італійського міста Бар. В інших країнах Християнського Сходу і Заходу воно не був прийняте, незважаючи на те, що про перенесення мощів було широко відомо. Ця обставина пояснюється властивим для середньовіччя звичаєм вшановування переважно місцевих святинь. Крім того, Грецька Церква не встановила святкування цієї пам’яті, тому що втрата мощів Святителя була для неї сумною подією.

Руською Православною Церквою святкування пам’яті перенесення мощів святителя Миколая з Мир Лікійських у Бар 9 травня встановлено згодом після 1087 року на основі глибокого, вже зміцнілого шанування руським народом великого угодника Божого, яке перейшло з Греції одночасно із прийняттям християнства. Слава про чудотворення, виявлені Святителем на землі і на морі, була широко відома руському народові. Їхня невичерпна сила й велич свідчать про особливу благодатну допомогу великого святого стражденному людству. Образ Святителя, всесильного Чудотворця-Доброчинця, став особливо дорогим серцю нашого народу, бо він вселив глибоку віру в нього і надію на його допомогу. Незліченними чудотвореннями ознаменувалася віра народу в щедру допомогу Угодника Божого.

У вітчизняній писемності дуже рано склалося про нього багато літератури. Оповіді про чудеса Святителя, що відбувалися в нашій землі, почали записуватися ще в давнину. Незабаром після перенесення мощів святителя Миколая з Мир Лікійських у місто Бар, з’явилася руська редакція життєпису й повісті про перенесення його святих мощів, написана сучасником цієї події. Ще раніше було написане слово похвальне Чудотворцеві. Щотижня, щочетверга, наша Православна Церква особливо шанує його пам’ять.

На честь святителя Миколая споруджувалися численні храми й монастирі, його ім’ям називали дітей при Хрещенні. В Україні немає жодного дому й жодного храму в Церкви, де не було б образу святителя Миколая Чудотворця.