Страсною седмицею, називається останній тиждень перед Великоднем, присвячений спогадам про останні дні земного життя Спасителя, про Його страждання, розп’яття, хресну смерть, поховання.
Цей тиждень особливо шанується Церквою. «Всі дні, – йдеться в Синаксарі, – перевершує Свята і Велика Чотиридесятниця, але більше Святої Чотиридесятниці Свята і Велика седмиця (страсна), і більше самої Великої седмиці ця Велика і Свята субота. Називається ця седмиця великою не тому, що її дні або години більші (інших), але тому, що в цю седмицю здійснилися великі і надприродні чудеса і надзвичайні діла нашого Спасителя … »
За свідченням святителя Іоанна Золотоустого перші християни, палаючи бажанням невідступно бути з Господом в останні дні Його життя, у Страсну седмицю підсилювали моління і збільшували звичайні подвиги посту. Вони, наслідуючи Господа, Який одного разу зазнав з любові до занепалого людства безприкладні страждання, намагалися бути добрими і поблажливими до немочі братій своїх і більше творити справи милосердя, вважаючи непристойним вимовляти засудження в дні нашого виправдання кров’ю Непорочного Агнця, припиняли в ці дні всі тяжби, суди, спори, покарання і навіть звільняли на цей час від ланцюгів в’язнів в темницях, винних не в кримінальних злочинах.
Кожен день Страсного тижня – великий і святий, і в кожен з них у всіх церквах здійснюються особливі служби.
Богослужіння Страсної седмиці особливо величні, прикрашені мудро розташованими пророчими, апостольськими і євангельськими читаннями, піднесеними, натхненними співами і цілим рядом глибоко знаменних, благочестивих обрядів.
Все, що в Старому Завіті було тільки напередзображено або передбачено, а в Новому – зображено або сказано про останні дні і години земного життя Боголюдини, – все це Свята Церква зводить в один величний образ, який поступово і розкривається перед нами в Богослужіннях Страсного тижня.
Згадуючи в Богослужінні події останніх днів земного життя Спасителя, Свята Церква уважним оком любові і благоговіння стежить за кожним кроком, вслухується в кожне слово Христа Спасителя, Який прийшов на вільні страждання, поступово веде нас стопами Господа впродовж всього Його хресного шляху, від Віфанії до Лобного місця, від царського входу Його в Єрусалим і до останнього моменту Його викупних за людські гріхи страждань на хресті, і далі – до світлого торжества Христового Воскресіння.
Весь зміст служб направлено до того, щоб читанням і співами наблизити нас до Христа, зробити нас здатними духовно споглядати таїнство викуплення, до спогаду якого ми готуємося.
Перші три дні цієї седмиці присвячені посиленому приготуванню до страстей Христових.
Відповідно до того, що Ісус Христос перед стражданнями всі дні проводив в храмі, навчаючи народ, Свята Церква відрізняє ці дні особливо тривалим Богослужінням.
Намагаючись зібрати і зосередити увагу і думки віруючих взагалі на всій Євангельській історії втілення Богочоловіка і Його служінні роду людському, Свята Церква в перші три дні Страсної седмиці прочитує на часах все Четвероєвангеліє.
Бесіди Ісуса Христа після входу в Єрусалим, звернені то до учнів, то до книжників і фарисеїв, розвиваються і розкриваються у всіх співах перших трьох днів Страсної седмиці.
Так як у перші три дні Страсної седмиці здійснилися різні багатоозначаючі події, які мають найближче відношення до страстей Христових, то і ці події благоговійно згадуються Святою Церквою в ті самі дні, в які вони відбувалися.
Таким чином, Свята Церква в ці дні невідступно веде нас за Божественним Учителем, з Його учнями, то в храм, то до народу, то до митарів, то до фарисеїв і усюди освічує нас тими саме словами, які пропонував Сам Він слухачам Своїм в ці дні.
Підготовляючи віруючих до хресних страждань Спасителя, Свята Церква Богослужінню перших трьох днів Страсної седмиці додає характер печалі і скрухи про нашу гріховність.
Увечері середи закінчується великопосне Богослужіння, в церковних співах замовкають звуки плачу і нарікань грішної душі людської і наступають дні іншого плачу, що пронизує все Богослужіння, – плачу від споглядання страхітливих мук і хресних страждань Самого Сина Божого.
У той же час і інші почуття – невимовної радості за своє спасіння, безмежної вдячності Божественному Викупителю – переповнюють душу віруючого християнина.
Оплакуючи безвинно стражденного, поруганого і розп’ятого, проливаючи гіркі сльози під хрестом свого Спасителя, ми відчуваємо і невимовну радість від усвідомлення, що розп’ятий на хресті Спаситель співвоскресив з Собою і нас, що гинемо.
Беручи участь у Страсну седмицю на церковних службах, які представляють усі події останніх днів Спасителя які ніби відбуваються перед нами, ми проходимо в думках всю велично зворушливу і безмірно повчальну історію страждань Христових, думкою і серцем своїм «йдемо за Ним і спірозпинаємось Йому»
Свята Церква закликає нас у цей тиждень залишити все суєтне і мирське і піти за нашим Спасителем.
Отці Церкви так склали і розташували богослужіння Страсного тижня, що в них відбиваються всі страждання Христові.
Храм в ці дні поперемінно є то Сионською горницею і Гефсиманією, то Голгофою.
Богослужіння Страсної седмиці Свята Церква облаштувла особливою зовнішньою величчю, піднесеними, натхненними співами і цілим рядом глибоко знаменних обрядів, які відбуваються тільки в цю седмицю.
Тому, хто постійно перебуває в ці дні на богослужінні в храмі, той мабуть йде за Господом, Який йшов на страждання.
Понеділок, вівторок і середу Страсної седмиці присвячені спогаду останніх бесід Спасителя з учнями і народом. У кожен з цих трьох днів Євангеліє читається на всіх службах, прочитуються всі чотири Євангелія.
Але хто може, той неодмінно повинен сам читати ці місця з Євангелія вдома і для себе, і для інших. Вказівку, що саме треба читати, можна знайти в церковному календарі.
При слуханні в церкві, через велику кількість читаного, багато що може вислизати від уваги, а домашнє читання дозволяє слідувати за Господом всіма думками і почуттями.
При уважному читанні Євангелій страждання Христові, оживаючи, наповнюють душу нез’ясованим розчуленням … Тому, читаючи Євангеліє, мимоволі переносишся в думці на місце подій, береш участь у тому що відбувається, йдеш за Спасителем і страждаєш з Ним.
Необхідний також побожний роздум про Його страждання. Без цього роздуму мало плодів принесе і присутність у храмі, і слухання, і читання Євангелія.
Але що значить – роздумувати про страждання Христа, і як розмірковувати?
Насамперед уявіть в своєму розумі страждання Спасителя якомога жвавіше, по можливості, в головних рисах, наприклад: як Він був зраджений, судимий і засуджений; як Він ніс хрест і був піднесений на хрест; як взивав до Отця в Гефсиманії і на Голгофі і віддав Йому дух Свій; як був знятий з хреста і похований … Потім запитаєте самого себе, за що і для чого зазнав стільки страждань Той, Хто не мав ніякого гріха, і Який, як Син Божий, міг завжди перебувати в славі і блаженстві.
І ще запитайте себе: що вимагається від мене для того, щоб смерть Спасителя не залишалася для мене безплідною; що я повинен робити, щоб дійсно брати участь в спасінні, придбаному на Голгофі для усього світу?
Церква вчить, що для цього потрібно засвоєння розумом і серцем усього вчення Христового, виконання заповідей Господніх, покаяння і слідування за Христом в благому житті.
Після цього совість сама вже дасть відповідь, чи робите ви це …
Таке міркування (а хто не здатний на нього?) на диво скоро наближає грішника до його Спасителя, тісно і назавжди союзом любові зв’язує з хрестом Його, сильно і жваво вводить в участь того, що відбувається на Голгофі.
Шлях Страсної седмиці – шлях посту, сповіді і причастя, інакше кажучи – говіння, для гідного причащання Святих Тайн в ці великі дні.
І як же не говіти в дні, коли візьметься жених душ (Мф. 9, 15), коли Він Сам зголоднів біля безплідної смоковниці, прагне на хресті? Де ще складати тягарі гріхів за допомогою сповіді, як не біля підніжжя хреста? У який час краще причащатися з Чаші життя як не в наступаючі дні, коли вона подається нам, можна сказати, з рук Самого Господа?
Воістину, хто, маючи можливість приступати в ці дні до Святої Трапези, ухиляється від неї, той ухиляється від Господа, біжить від свого Спасителя.
Шлях Страсної седмиці – в ім’я Його надавати допомогу бідним, хворим і стражденним. Шлях цей може здаватися віддаленим і непрямим, але насправді він надзвичайно близький, зручний і прямий.
Спаситель наш настільки велелюбний, що все, що робиться нами в ім’я Його для бідних, хворих, бездомних і стражденних Він засвоює особисто Собі Самому. На Страшному суді Своєму Він зажадає у нас особливо справ милосердя до ближніх і на них затвердить наше виправдання або осуд.
Пам’ятаючи це, ніколи не нехтуйте дорогоцінною можливістю полегшувати страждання Господа в Його меншій братії, а особливо скористайтеся нею в дні Страсної седмиці – одягнувши, наприклад, того що потребує, ви поступите як Йосиф, що дав плащаницю.
Ось головне і доступне кожному, з чим православний християнин у Страсну седмицю може слідувати за грядущим на страждання Господом.
Про Великий понеділок
В цей день Свята Церква своїми співами закликає зустріти «початки страстей Господніх» і піти за Господом на шляху до Єрусалиму.
Прийдешні невинні страждання Спасителя показані в старозавітному прообразі цнотливого Йосифа.
«Йосиф, – йдеться в Синаксарі, – є прообраз Христа, бо й Христос стає предметом заздрості для своїх одноплемінників-юдеїв, продається учнем за тридцять срібняків, покладається в похмурому і тісному рові-гробі і, повставши з нього, запановує над Єгиптом, тобто над всяким гріхом, і повністю перемагає його, володарює над усім світом, чоловіколюбно викупляє нас даруванням таємничої пшениці і живить небесним хлібом – Своєю Живоносною Плоттю ».
З подій Євангельських в цей день згадується висушення безплідної смоковниці.
Смоковниця зображує сонмище іудейське, у якому Ісус Христос не знайшов істинного плоду, а тільки лицемірну тінь закону, яку викрив і прокляв. Але ця смоковниця зображує також і всяку душу, що не приносить плоду покаяння, чому Свята Церква і взиває до нас: «Висохшої смоківниці за неплідність, заборони (прокляття) убоявшись, браття, плоди, гідні покаяння, принесемо Христу, що подає нам велику милість».
Ранкове Євангеліє навчає нас притчею про неправедних виноградарів, які вбили спочатку слуг господаря свого, надісланих за виноградом, а потім і самого сина свого господаря.
У цій притчі, яка зображує жорстокість юдеїв, які били пророків, а з пришестям на землю сина Божого, котра розіпнула і Його самого, не можна не бачити і страшного осуду християн, які порушують заповіді апостольські і святоотцівські і тим продовжують розпинати сина Божого своїми гріхами.
У євангельському читанні на літургії Свята Церква нагадує долю боговідступного іудейського народу і кончину світу так, як вони були напередзображені Ісусом Христом.
Зображенням великих і різноманітних бід і ознак руйнування Єрусалиму й кінця віку віруючі спонукаються серед бід до великодушності, неупередженості, терпіння, молитві і бдіння духовного і втішаються обітницею Спасителя про поширення Євангелія у всьому світі та припинення бід «ради обраних» (Мф. 24,14 -22).
За матеріалами: Рівненська Єпархія.