Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!
Сьогодні Православна Церква святкує Різдво пророка Іоана Хрестителя. Святкування це знаходиться у безпосередньому зв’язку з відзначенням Різдва Христового, бо рівно шість місяців відділяє в церковному календарі ці дві події. Підставою ж для такого зв’язку є свідчення з Євангелія, про що читаємо у святого Луки: коли архангел Гавриїл благовістив Діві Марії воплочення Сина Божого, то сказав: «Ось і Єлисавета, родичка Твоя, і вона зачала сина в старості своїй, і це вже шостий місяць їй, хоча називають її неплідною» (Лк. 1:36).
Отже, враховуючи, що звичайна вагітність жінки становить дев’ять місяців, на підставі такого євангельського свідчення і встановлені дні святкування Благовіщення та Різдва Іоана Хрестителя, як пов’язані з Різдвом Спасителя і Господа нашого.
Відтак три свята з числа дванадцяти великих, які вшановує Церква протягом року, пов’язані між собою, і вони мають одну спільну особливість, яка вирізняє їх від усіх інших свят та днів пам’яті нашого календаря. Бо коли ми згадуємо тих чи інших угодників Божих, то вшановуємо їх найчастіше або в день упокоєння, або в день їхнього прославлення Церквою серед святих, у день віднайдення їхніх мощей або спільно з іншими святими. І лише три урочистих святкування пов’язані з прославленням саме народження: Різдво Христове, Різдво Богородиці та нинішнє.
Така церковна традиція має цілковиту відмінність від поширеного звичаю світського, коли найперше тих чи інших людей, як славетних, так і звичайних, згадують саме в день народження. Однак жодного дня народження святих Церква не прославляє і ніколи не буде прославляти – бо це суперечило би догматичному змісту самої традиції днів церковної пам’яті. Очевидно саме тому навіть на рівні найменувань три свята, які пов’язані з народженням, виділені та мають особливе означення – Різдво.
Бо навіть у ці свята ми вшановуємо не момент з’явлення у цьому світі нової дитини, яким завершується вагітність її матері, але вшановуємо особливу промислительну дію Божу, безпосередньо пов’язану зі спасінням людства. Ця особливість підкреслюється і надзвичайністю обставин, за яких відбувається народження. Бо ми знаємо, що Пречиста Діва Марія та пророк Іоан Хреститель народилися хоча і у звичайний для всіх людей спосіб, від батька та матері через зачаття, – але народилися у батьків неплідних, які, довго проживши у шлюбі, не мали дітей та за віком і природнім станом вже очевидно і не сподівалися їх мати. А Спаситель наш був зачатий Богородицею від Духа Святого і тому Різдво Його водночас було і подібне до народження кожної людини, і унікальне, неповторне та надзвичайне.
У читанні з Євангелія від Луки, яке звучить нині на літургії, ми чуємо про явлення архангела Гавриїла, вісника особливих таїн Божих, священику Захарії, чоловікові Єлизавети, майбутньої матері Предтечі. Гавриїл свідчить Захарії волю Господню про народження великого пророка, служіння якого буде надзвичайним і полягатиме у приготуванні народу до близького пришестя Месії.
У той час протягом кількох століть серед народу Ізраїля вже не з’являлися пророки. Але віддавна було сповіщено, що перед приходом Месії постане великий пророк, подібний до Іллі, служіння якого ознаменує близьке явлення Спасителя. Тому народження Іоана Хрестителя – це не просто поява ще однієї людини, нехай навіть святої та праведної, від утроби материнської благословенної Богом. І до Іоана були праведники, народження яких супроводжувалося ознаками особливого Господнього благовоління – достатньо згадати тут про патріарха Ісаака та пророка Самуїла. Однак нікому з людей не випадало покликання бути не просто свідком і служителем Божественної волі, але безпосередньо, як сказано було архангелом Гавриїлом, йти перед Богом, засвідчити завершення багатотисячолітнього очікування Месії та прихід у світ Сина Божого і хрестити Його у водах Йорданських, знаменуючи оновлення природи людини і всього творіння.
Сам Господь сказав: «З народжених жінками немає жодного пророка, більшого за Іоана Хрестителя» (Лк. 7:28). А це означає, що Іоан перевершив своїм служінням Іллю та інших великих старозавітних пророків, і навіть самого боговидця Мойсея. Бо всі вони звіщали волю Господню і промовляли до народу слово Його, а Іоан – вказав на Самого Бога-Слово, на Сина Божого, Який воплотився і прийшов спасти світ. Тому і носить Іоан особливе найменування – Предтеча, що означає того, хто йде попереду. Служіння Предтечі полягало в тому, щоби закликати народ до покаяння і звістити виконання Божої обітниці про Месію. Навіть і після мученицької смерті він не полишив цього служіння, бо як вчить нас Церква, Іоан, зійшовши душею у шеол, сповістив праведникам про близьке їхнє визволення Сином Божим від кайданів смерті.
Тому сьогодні, дорогі брати і сестри, ми святкуємо не просто народження ще однієї людини, навіть і праведної, угодника Божого – ми прославляємо Іоана Предтечу, як служителя великої тайни нашого спасіння, як пророка, який не лише сучасних йому юдеїв, але все людство закликає, як свідчить Євангеліє: «Покайтеся, наблизилось бо Царство Небесне» (Мф 3:2) та «Створіть плоди, достойні покаяння» (Лк 3:8).Отже, святкування Різдва Іоана Хрестителя для нас має бути найперше нагодою прославити Бога за Його милість, явлену через пришестя у світ Спасителя, та прославити Предтечу, як служителя Божественної істини. Але також це свято є нагадуванням для всіх нас про заклик пророчий до покаяння, до виправлення і до творення належних добрих діл, як плодів нашого розкаяння і очищення від гріха. Нині святкуючи ми не просто згадуємо про подію з давнього минулого, нехай навіть і засвідчену Священним Писанням. Сьогодні ніби серед нас самих, серед нашого богослужбового і молитовного зібрання ми вітаємо найбільшого серед пророків та чуємо повторений і для нас, як для багатьох поколінь перед нами, його заклик до покаяння і навернення до Господа, його вказівку на Божественне Слово втілене: «Ось Агнець Божий, Який бере на себе гріхи світу. […] Цей є Син Божий» (Ін. 1:29,34).
Ми маємо святкувати Різдво Предтечі не так, як святкують дні народження навіть і видатних людей, бо в такі дні відзначають сам факт появи у світ людини та добрі діла, які вона зробила. Однак народження за плоттю не залежить від нас самих, але залежить від батьків наших і від Божого благовоління. А Різдво Іоана Хрестителя нагадує нам про те народження, яке особисто від нас залежить, і яке знаменує не початок кількох десятиліть земного буття, але входження у вічність. Саме про таке народження сказано Спасителем у розмові з Никодимом: «Істинно, істинно кажу тобі: якщо хто не народиться водою і Духом, не може увійти в Царство Боже. Народжене від плоті є плоть, а народжене від Духа є дух» (Ін 3:5-6).
Такого народження ми сподобилися, за вірою нашою і батьків наших прийнявши Таїнства Хрещення і Миропомазання, ставши членами Церкви Святої Православної. Але як людина, отримавши від земних батьків дар життя, має берегти його і використовувати на добро, так і дар оновлення і другого народження ми повинні використати, щоби успадкувати не вічне осудження, але блаженне вічне буття. Тож нехай заклик Предтечі до покаяння, його наука і приклад, його молитва і заступництво за нас, усвідомлення істин, про які було сказано, допомагають кожному на шляху спасіння.
Амінь.