В ім´я Отця, Сина і Святого Духа!
Слава Ісусу Христу, дорогі браття і сестри!
Господь наш Ісус Христос народився у часи, коли тогочасні народи Середземномор’я, а це вся Західна та частина Східної Європи, Північна Африка, Мала Азія та Близький Схід були під владою могутньої Римської імперії. Це була дуже своєрідна держава, бо вона проіснувала майже тисячу років, утримуючи в поневоленні численні народи, які відрізнялися своєю культурою, побутовим життям і релігійними переконаннями. І щоб змусити підкорені народи не бунтувати проти імперії, римляни створили свою політичну ідеологію, викладену в законах імперії – «римському праві» та літературі.
За римським правом кожен народ мав право вільно сповідувати свою віру, національні традиції та мову, але при цьому виконувати римський закон і визнавати імператора богом на землі. Через літературу римська влада переконувала, що підкорені народи приведені богом в імперію, щоб їх просвітити, вивести зі стану рабства, тобто варварства, до кращого цивілізованого життя. І тогочасне людство вірило в це, бо якщо їх переміг інший народ, у даному випадку римський, тоді бог римлян сильніший, а це значить, що боги підкорених народів служать римській релігії. Тому римський імператор є богом на землі, а імперія Римська – священною, державі треба коритися не тільки політично, але і релігійно.
Але у всій цій імперії винятком був юдейський, або ізраїльський народ, якого Спаситель сьогодні в Євангелії називає «Ізраїлем», що означає «боротьба Божа» чи «перемога Божа», бо так назвав Господь старозавітного патріарха Якова, котрий боровся з Богом (Бут. 32: 24-32). Але ця боротьба була не війною проти Бога людини, не богоборством, як дехто розуміє, а прагненням патріарха благословити його, щоб благодать Господня захистила від ворогів і допомогла в подальшому житті.
Ізраїльський народ ніколи не здавався в старозавітні часи. Навіть коли його підкорили у 63 році до Р.Х. римляни. Полководець Помпей Великий захотів привезти у Рим військові трофеї – «бога юдеїв», тому ввійшов до храму Єрусалимського, в місце Святеє святих, куди раз на рік у день очищення всього народу входив тільки первосвященник. Але тут він побачив порожню кімнату, де не було жодної речі чи предмета, які зображали Бога. Тоді він зрозумів, що віра народу Ізраїлю є сильнішою, їхній Бог невидимий, Його не можна матеріально ув’язнити чи забрати. Цей Бог є Всемогутній, Предвічний та Всюдисущий.
Із часу завоювання римлянами юдейського народу до євангельської проповіді Спасителя минуло майже сто років. За цей час імперська влада так і не змогла змусити юдеїв поклонятися імператору як богу, римляни домоглися тільки одного – щоб нікого не страчували без римського суду. Коли римський прокуратор Понтій Пілат судив Господа Ісуса Христа, він Його виправдав, сказавши: «не винний я в крові Праведника Цього» (Мф. 27: 24); «ніякої провини я не знаходжу в Чоловікові Цьому» (Лк. 23: 4). Але Христа віддали на смерть ті представники юдейського народу, які самі хотіли бути на місці римлян, створити свою імперію на цій землі. А Ісус, як Месія, Син Божий, мав їх очолити, допомогти їм у цьому Своїми надприродними здібностями. Коли вони зрозуміли, що Спаситель навчає про віру в Бога, справжню, істинну, а не земну матеріальну могутність, вони засудили Його до смерті на хресті, говорячи такі слова: «кров Його на нас і на дітях наших» (Мф. 27:25).
Задумаймося, якими жахливими є ці слова! Люди, які були свідками чудес Христа, до яких Він найперше прийшов, не прийняли Спасителя. І про них Він сьогодні говорить у Євангелії від Матфея: «сини Царства вигнані будуть у пітьму непроглядну: там буде плач і скрегіт зубів» (Мф. 8: 12). Так і сталося: всі ті, хто засудив на смерть Спасителя, та їхні нащадки загинули у війні з римлянами в 70 р. по Р.Х. Бо вони не просто не повірили Спасителю, а противилися волі Божій. Вірили не в Бога як Спасителя від гріха; віра їхня була вірою в земне царювання і володіння іншими людьми.
І приклад римського сотника – офіцера найбільш могутньої тогочасної армії, який був язичником, показує нам істинну віру в Бога. Сотник, який служив в армії, постійно бачив смерть, приниження і страждання, розумів, що це все відбувається з волі людини, а не з волі Божої. Він хоч і був язичником, але вірив, що Бог – це Справедливість, Милосердя, Вічне Життя і Всемогутність. Через що він не вимагав у Спасителя видимих чудес, він просив: «промов тільки слово, і видужає слуга мій» (Мф. 8: 8).
Дорогі браття і сестри! У сьогоднішньому євангельському читанні про зцілення слуги сотника Спаситель розкриває нам головну властивість християнської віри, яка покликана об’єднати все людство, примирити ворогуючих і принести мир і спокій у наше життя. Це можливо тоді, коли кожен з нас буде просити зцілення й допомоги Божої. Віра людини в Бога не залежить від її національності, головне – щоб віра наша відповідала дії волі Божої в цьому світі. Справжня віра у Бога дає нам силу, незважаючи на всі труднощі життя, допомагати кожному, хто цього потребує, так як ми це бачимо на прикладі римського сотника та його слуги.
Амінь.
Слава Ісусу Христу!