В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!
Улюблені браття і сестри, у сьогоднішній недільний день для нашого напучення запропонована нам Спасителем вельми повчальна і необхідна для нас притча про виноградник і про злих виноградарів. Ось її зміст. Був господар, який насадив виноградник, обгородив його муром, видовбав у ньому точило, башту поставив, і віддав його виноградарям, та й пішов. Коли ж надійшов час плодів, він послав своїх слуг до виноградарів узяти свої плоди; виноградарі, схопивши його слуг, одного вбили, а іншого побили камінням. Знову послав він інших рабів, більш як перше, та й цим учинили те саме. Нарешті послав до них свого сина, кажучи: посоромляться сина мого. Але виноградарі, як побачили сина, міркувати собі стали: Це спадкоємець; ходімо, вб’ємо його і заберемо його спадщину. І, схопивши його, вивели геть з виноградника і вбили. Отже, – звертається Господь до слухачів Своїх, – коли прийде господар виноградника, що зробить він тим виноградарям? Кажуть Йому: Злочинців люто погубить, виноградника ж віддасть іншим виноградарям, які віддаватимуть йому плоди своєчасно. Ісус каже до них: Чи ви не читали в Писанні: Камінь, що відкинули будівничі, той став наріжним каменем? Цей від Господа, і дивне воно в очах наших? Тому кажу вам, – завершує Спаситель, – що забереться від вас Царство Боже і дасться народові, що приносить плоди його; і той, хто впаде на цей камінь розіб’ється, а на кого він упаде, того розчавить. І почули ці притчі Його, первосвященики і фарисеї зрозуміли, що Він про них говорить, і намагались схопити Його, але побоялись людей, бо вважали Його за Пророка (21 Мт., 33-46).
Перш за все і безпосередньо відноситься ця притча до долі єврейського народу і розкриває всю турботу і піклування Боже про нього і те, як він, за своє жорстокосердя, накликав на себе праведний гнів Божий, що тяжіє над ним і до цього часу. Єврейський народ був улюбленим виноградником доброго господаря – Царя Небесного. Ще в особі праотця Авраама єврейський народ обраний був Богом з усіх народів і усиновлений, про нього було особливе благовоління і піклування; йому одному було дано всі обітниці; на нього щедро були вилиті щедроти і милості Божі. Син Мій первісток Ізраїль (4 Вих., 22), – говорив Бог про народ єврейський. Для цього первістка Богом розділялося море, сходила з неба манна, камінь виливав воду і безліч інших чудес відбувалося з невимовної милості Божої. Що сотворю ще винограду Моєму, і не вчинив йому ( Іс.5, 4)? – Запитує Господь через пророка. Ось в яких рисах зображується близькість Божа до народу єврейського та піклування Боже про нього! Сам Бог каже, що Він все зробив для нього і потім вже не знає, чого б не зробив ще для блага його.
Нарешті, від цього народу прийшов Спаситель світу – Світло на просвічення народів і слава людей Своїх Ізраїля ( Лк 2, 32.). Яка перевага може бути вище цього, яке благовоління Боже, коли Сам Син Божий благоволив народитися з народу єврейського і всі пов’язані з Його народженням та пришестям на землю небесні блага відносив спочатку до нього? Чим же заплатив народ єврейський за таку до нього любов Божу, за таке піклування, за такі милості? Самою чорною невдячністю, жорстокосердістю і віроломством. Замість плодів правди та благочестя, яких вимагав Бог від Свого виноградника, він приніс терен. Народ єврейський потоптав Завіт і Закон Божий, осквернив себе нечестям і беззаконнями і не раз вдавався до ідолопоклонства і невіри. Сам Бог скаржиться на невдячність і твердосердя народу Свого: Слухайте, небеса, і слухай земле, тому що Господь говорить: Я виховав й виховав синів, а вони обурилися проти Мене. Віл знає володаря свого, а осел – ясла господаря свого, а Ізраїль не знає Мене, народ Мій не розуміє. На жаль, народ грішний, народ обтяжений беззаконнями, плем’я лиходіїв, сини погибельні! Залишили Господа, знехтували Святого Ізраїлевого, – повернулись назад ( Іс. 1., 2-4).
Господь, бачачи оману і розбещення народу Свого, з невимовного Свого довготерпіння посилав до нього Своїх рабів – пророків, щоб вони звертали його від шляху омани на шлях істини, навчали його служити Богові своєму вірою і правдою. Але виноградарі, тобто старійшини і книжники народу єврейського, самі будучи розбещені і жорстокосерді, жорстоко поступали і з посланцями Божими, які вимагали як від них самих, так і від довіреного їхньому керівництву народу добрих плодів. Мало хто з пророків не був гнаний ними, а багато хто, як, наприклад, святі пророки Ісая, Єремія, Єзекиїль і Захарія, були віддані на насильницьку, мученицьку смерть.
На закінчення ж всі вони не засоромилися вивести геть з виноградника, тобто з Єрусалиму, і розіп’яти на Хресті надію і втіху Ізраїлеву, свого Спасителя – Єдинородного Сина Божого. Це було найжахливіше лиходійство з боку народу єврейського і вождів його. Ним позбавили вони себе честі називатися народом обраним, народом Божим, хоча і залишався у них Храм з жертвами і приношеннями. Справедливо відповідали вони на питання Спасителя, що зробить господар виноградника з цими виноградарями, коли прийде, кажучи, що Злочинців погубить жорстоко, виноградника ж віддасть іншим виноградарям. Вони самі цією відповіддю прирікли справедливий суд про себе. Бог так точно і вчинив з народом єврейським. Незабаром Єрусалим був зруйнований дощенту! Більша частина іудеїв віддана на смерть, інші ж, хто залишилися в живих, розсіялись по всьому лиці землі. Таким чином було Царство Боже відібране від євреїв і дано іншому народові, що приносить плоди його (див.:. Мф 21, 41).
Дорогі браття і сестри, новий народ, якому дано Царство Боже, складають зараз християни всього світу, навернені з язичників, до них належимо і ми. Християни, що прийняли Христа й увірували в Нього, є обраним народом Божим, на який простягаються всі обітниці, дані Богом древньому Ізраїлю. І на нас зараз в збагачуються вилиті щедроти і милості Божі, які зостануться з нами вічно, якщо ми виявимося вірними Господу і будемо приносити Йому добрі плоди свого благочестивого життя. Нам дано для цього всі засоби. Господь влаштував для нас на землі Святу Свою Церкву – стовп і утвердження істини (1. Тім 3, 15), заснував Святі Таїнства, через які удосталь виливає на нас дари Святого Духа, послав нам пастирів і вчителів церковних для нашого морального вдосконалення, обрав і прославив святих угодників Своїх – молитовників і прохачів за нас, дарував нам у покров і розраду Преблагословенну Свою Матір – Пречисту Діву Марію, і від нас Він тепер чекає плодів правди та віри.
Хоча ця євангельська притча безпосередньо відноситься до долі єврейського народу, вона має відношення до всіх віруючих і у всі часи. Якщо Церква в цілому або окремо християнська душа будуть за своїм жорстокосердям або віроломством подібні до древніх ізраїльтян, то відкинення їх Богом і все, що проказане в притчі, неминуче прийде і здійсниться. Нехай не буде цього з нами! Будемо старатися жити благочестиво: в мирі, злагоді та любові, не роблячи жодного зла і не віддаючись гніву, гордості, нечистій похоті та іншим порокам, щоб приносити Господу угодні Йому плоди життя християнського. А перш за все будемо молитися і просити Господа, щоб Він Сам затвердив у нас любов до Нього і не відлучив нас від Свого святого виноградника, але з милосердя Свого допоміг нам досягти майбутнього вічного блаженного життя.
Архимандрит Кирил (Павлов)
переклад з російської прот. Миколай Капітула