Дорогі браття і сестри! Кожна неділя Великого посту, несе у собі подвійний зміст. З одного боку, кожна неділя вступає у ритм, що виявляє духовну діалектику посту. З іншого боку, впродовж історичного розвитку Церкви майже кожна великопосна неділя набула ще й іншого змісту.
Так, у першу неділю Церква святкує Торжество Православ’я, згадуючи подолання іконоборства та повернення пошанування ікон у 843 році в Константинополі. Зв’язок цього святкування з Постом суто історичний: перше Торжество Православ’я відбулося саме цієї неділі. Так само можна сказати і стосовно присвяти другої неділі Посту, про яку сьогодні йтиме мова, пам’яті Cвятителя Григорія Палами, пастиря Фесалонікійської Церкви. Осуд його ворогів і виправдання його вчення були встановлені Церквою у XIV столітті, як друге Торжество Православ’я, і щорічному святкуванню його була присв’ячена друга неділя Великого посту. Попри важливість обох цих свят, вони все ж таки не залежать від Великого посту, як такого.
В другу неділю Великого посту читається Євангеліє від Марка, II глава 1-12 стихи, про зцілення розслабленого в Капренаумі. Саме у цьому Євангельському уривку я б хотів зосередити вашу увагу на двох аспектах, а саме як розслаблений потрапив до Христа і, як був зцілений, що знову викликало хвилю обурень зі сторони книжників і фарисеїв. Отже, перше: через великий натовп, який завжди оточував Христа Спасителя слухаючи Його благовістя друзі розслабленого змушені були докласти багато зусиль, щоб хворий міг потрапити до ніг Лікаря душ і тіл людських. Вони піднімаються на верхів’я дому і розбирають його, щоб опустити свого хворого товариша. Цей випадок навчає нас, що для того щоб бути з Богом нам потрібно докладати чималі зусилля. Цим зусиллям для християнина є піст, бо піст – це є духовне напруження, боротьба за своє уздоровлення – «бачення гріхів своїх» (молитва Преподобного Єфрема Сиріна), що є фундаментом і початком життя у Христі, бо якщо я не бачу гріхів своїх, то мені не потрібне покаяння, а отже і не потрібен Христос, бо Він спасає від гріха. І другий аспект за допомогою якого, на мою думку, можна пов’язати Євангельське читання і шанування Святого Отця – ісихаста (безмовство, мовчання) Григорія Палами. Із Святого Євангеліє ми маємо безліч свідчень про чудесні зцілення людей, які можна умовно поділити на дві категорії: хворі або самі за себе благають (зцілення двох сліпих, зцілення прокаженого), або за них молять інші (зцілення дочки хананеянки, уздоровлення слуги сотника, воскресіння дочки Яіра). Цей уривок про який ми сьогодні говоримо свого роду є унікальний його не можна віднести ні до однієї із вище перерахованих категорій, бо не просив за себе розслаблений, ні ті, хто його приніс, але це була справжня молитва, тому що на неї відповів Христос «Чадо! Прощаються тобі гріхи твої». Саме цей аспект виявляє істинність вчення отців – монахів святої гори Афон, що через безмовну молитву можна досягнути єднання зі своїм Творцем і бути почутим. Тому сьогоднішне Євангеліє ми можемо зрозуміти, як заклик до подвигу на шляху свого спасіння, маючи зброю проти гріха – неустанне звернення розуму і серця до Бога в молитві і наближення до Нього через спасенні засоби Великого посту.
