Сьогодні, в другу неділю Великого посту, у Святій Євангелії розповідається, як Господь Ісус Христос уздоровив розслабленого в місті Капернаумі. Розслаблений був хворим, розбитим паралічем. Він лежав, ніби мертвий, не міг ходити, тому його принесли на постелі четверо добрих людей.
Ми пам’ятаємо зі Святого Письма, що чотири чоловіки несли ноші з хворим, а коли підійшли до дому, де перебував Спаситель, то не змогли туди ввійти через скупчення людей. Вони залізли на покрівлю, розібрали її й на мотузках спустили розслабленого перед Христа. Спаситель, побачивши їхню віру, сказав розслабленому: «Чадо, відпускаються тобі гріхи твої» (Мк. 2,5).
Чи замислювалися ми коли-небудь, хто були ці люди, які несли розслабленого? Адже там не зазначено, чи це були рідні хворого: діти, батьки чи брати. Мабуть, це були просто друзі або сусіди. Вони старалися не для себе, а для цього хворого. Отже, не віра самого розслабленого дала йому прощення гріхів і зцілення. Допомогла йому віра ще й інших добрих людей.
Уздоровлюючи хворого, Господь насамперед говорить про відпущення його гріхів. Цим Спаситель показує, що причина недуги була в гріхах. Тому Божественний Лікар спершу хоче усунути отруйний корінь хвороби – гріхи. Відпускаючи їх, Господь зціляв і недуги, підрубуючи корінь, ламав і дерево хвороби.
Зовсім інакше думали лукаві й невірні фарисеї та книжники, які були там присутні. Вони вважали, що Спаситель богохульствує, адже ніхто не може прощати гріхів, окрім Бога. «Що легше – сказати розслабленому: прощаються тобі гріхи? Чи сказати: встань, візьми постіль свою і ходи? Та щоб ви знали, що Син Людський має владу на землі відпускати гріхи, – говорить розслабленому: тобі кажу: встань, візьми постіль твою та йди до дому твого» (Мк. 2,9–11). Хворий встав і пішов.
У наших гріхах – причина смерті: «Відплата за гріх – смерть» (Рим. 6,23). У гріхах – причина наших хвороб, нещасть і бід. «Якщо захочете і послухаєтеся, то будете споживати блага землі; якщо ж зречетеся і будете чинити опір, то меч пожере вас» (Іс. 1,19–20). Тому і для нас найкращий спосіб урятуватися від лиха й недуги – перемога над гріхом, молитва до Господа та покаяння в гріхах.
«Чи хворіє хто у вас, – навчає апостол Яків, – нехай покличе пресвітерів Церкви і хай помоляться над ним, помазавши його єлеєм в ім’я Господнє; і коли гріхи він учинив, простяться йому».
Віра одного ставиться в заслугу іншому, любов одного зараховується іншому. Це велика й важлива християнська істина. І яку велику втіху подає вона віруючому серцю, коли воно палає любов’ю до ближнього! Наша віра, наша молитва перед Господом благотворна і спасенна не тільки нам, але й тим, за кого ми просимо й молимося. Христос постраждав на Хресті, а ми кров’ю Його очистилися від гріхів, бо страждання Христові ставляться нам у виправдання через віру в Нього. Отже, через віру – за молитви інших, небесних заступників і живих людей, ми одержуємо благодатну допомогу від Господа.
Так і ми повинні допомагати один одному нести тягарі життя. З любов’ю та наполегливістю євангельських носіїв розслабленого ми повинні знайти способи прийти до Христа, щоб ми могли почути від Нього: «Прощаються тобі гріхи встань, візьми постіль свою і ходи» (Мк. 2,9).
Сьогодні, у другу неділю Великого посту, Церква вшановує пам’ять святителя Григорія Палами. Згадується він як переможець над єретиками Варлаамом і Акиндином, які не хотіли признати Божественного світла, яке явив Господь на Фаворі. Вони навчали, що Божественне світло, як і всемогутність Божа, є щось, що держиться сотвореного, розділюючи одне й інше. Цю науку заперечив Григорій на соборі 1341 року. Варлаам втік до Італії, а Акиндин ще продовжував боронити цю науку, а потім святий Григорій на Соборі в Константинополі ще виразніше показав хибність цієї науки.
Святитель Григорій Палама був єпископом Фессалонікійським тридцять років. Життя його описав Філофей, Патріарх Константинопольський, який жив у другій половині чотирнадцятого століття та після канонізації склав йому службу.
Святитель Григорій Палама є покровителем християнських мовчальників і молільників, яких називали безмовниками. Вони намагалися оберігати тишу в серці, ховаючись у далеких обителях на горі Афон, відрізані від усього світу морем, скелями. Чому цього святого, покровителя мовчальників, ми прославляємо у дні Великого посту? Тому, що саме у цей час нам важливо пізнати і нагадати собі про мовчання і тишу.
Ось для чого нам сьогодні нагадують про мовчальників, ось чому сьогодні Церква закликає нас боротися з пустослів’ям, марнослів’ям, порожньою балаканиною, використанням дару мови на зло собі. «Постав, Господи, охорону устам моїм і двері огорожі в устах моїх» (Пс. 114,3), – говорить нам Святе Письмо. Ось за це ми молимось, просимо Господа, а Він чекає від нас, щоб і ми взяли участь, щоб захотіли цього, щоб ми дістали дар Божий. Амінь.