В iм’я Отця, i Сина, i Святого Духа!
Дорогi браття i сестри!
Чого хоче людина, яка живе на цiй землi? Багато чого хоче. Перш за все, щоб вона нiколи не вмирала, щоб нiколи не припинялося те життя, яким живуть її думка, її воля, її почуття. Бiльше того, людина хоче, щоб за порогом земного життя, майже завжди зрошеного сльозами, оповитого скорботами, наш безсмертний дух вiчно блаженствував, жив у радостi й спокої. Наше серце прагне до звiльнення вiд тих страждань, якими неминуче супроводжується земний шлях кожної людини. А якщо не можна вiд страждань знайти порятунок, вона просить їх пом’якшення, шукає таку силу, яка допомагала б їх перебороти, могла б служити їй опорою у перенесеннi скорбот. Коли совiсть викриває людину у скоєних нею грiхах i злочинах i коли у серцi народжується розкаяння, людина прагне для себе прощення й утiхи.
Ось те головне, чого вимагає, чого шукає людське серце. I це все людина одержує в Господi нашому Iсусi Христi.
Христос нагадав людям про те, що смертi для людської душi нема i не буде. Вiн проповiдував, що в життi майбутнього вiку – вiчне блаженство i вiчний мир, що там немає нi слiз, нi зiтхання для тих, хто цього гiдний. Вiн прийшов у свiт для того, щоб вдихнути в людину життя i щоб вона могла протистояти усiм випробуванням, хворобам i стражданням. Хто вiрує в Нього, той, за словами Iоана Золотоустого, “стоїть на кам’янiй скелi, i нiякi бурi й хвилi не змиють його з цiєї скелi”.
Христос з’явився на землi для того, щоб Своєю голгофською жертвою дати прощення грiшнику, який кається, щоб Свою ласкаву батькiвську руку покласти на голову людини, яка оплакує скоєнi грiхи i сказати Своє Божественне: “Прощаються тобi грiхи твої”. Тiльки Вiн один – Всемогутнiй i Милостивий – може дати це прощення грiшнику.
Людина може до всього звикнути; вона може звикнути жити в будь-якому клiматi – найхолоднiшому i найспекотливiшому; вона може привчити себе, якщо буде до того змушена, жити впроголодь мiсяцями, а можливо, й роками; людина звикає до будь-якої працi, навiть до такої, яка здається їй непосильною.
Однак до одного людина звикнути не може – жити без любовi, без тiєї любовi, за якої вона нiколи не почуває себе одинокою у цьому свiтi, загубленою у натовпi людей, знехтуваною людьми або незрозумiлою ними, коли людинi й горе своє немає з ким роздiлити, i нема кому розкрити свою скорботну душу з її думами, мрiями i турботами. Серце людини шукає любовi, людина хоче зiгрiти своє серце теплом цiєї любовi. Хiба завжди така любов супроводжує земний шлях людини? I хiба наша звичайна людська любов може бути досконалою? I ось таке джерело любовi має людина в образi Господа нашого Iсуса Христа, в Якого вона вiрує.
Слово Боже говорить нам: “Бог є любов” (1 Iн. 4, 8). Ми знаємо, що в iм’я цiєї любовi Син Божий зiйшов з неба на землю, жив серед людей, Сам випробував усi скорботи земного життя i Своєю Божественною любов’ю зiгрiвав серця тисяч людей. Вiн прощав грiшниць, якi плакали бiля Його нiг; Вiн пестив i благословляв дiтей; Вiн з любов’ю схилявся до важкохворих, якi зустрiчалися на Його шляху; Вiн плакав над гробами померлих. Силу Своєї любовi Вiн показав, коли дав Себе розiп’яти в iм’я любовi до людей i їх вiчного життя i радостi.
Господь – джерело любовi, Вiн – наша надiя, Вiн – джерело нашого життя i радостi в скорботах, у Ньому – наше багатство; в Ньому – наше сьогодення i майбутнє, у Ньому – наше безкiнечне прийдешнє життя.
Як нам не прославляти Його! Церква закликає нас прославляти Бога – Отця, Сина i Святого Духа не тiльки у храмах, але й в наших домах кожного дня свого земного життя. Церква постiйно нагадує нам слово молитви Господньої: “Нехай святиться iм’я Твоє!” Ми повиннi святити, прославляти iм’я свого Господа своїми християнськими дiлами, подвигами свого християнського життя. Усiм нам сказано: “Так нехай сяє свiтло ваше перед людьми, щоб вони бачили вашi добрi дiла i прославляли Отця вашого Небесного” (Мф. 5, 16).
Чим бiльше серед нас i в кожному з нас буде доброзичливостi одне до одного, взаємного неосудження, негнiвливостi, спiвчуття до людського горя, чим смиреннiшим буде наш дух, чим чистiшими будуть наша душа i тiло, тим бiльшою буде слава Богу.
Дорогi браття i сестри! Будемо ж iстинними дiтьми Божими, вiрними Його учениками, виконавцями Його заповiдей, будемо славити Його святе iм’я своїм життям на землi, щоб бути гiдними учасниками Його вiчної слави у майбутньому життi.
Амiнь!
СВЯТІЙШИЙ ПАТРІАРХ КИЇВСЬКИЙ І ВСІЄЇ РУСИ-УКРАЇНИ ФІЛАРЕТ