В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
«Учителю Благий, що зробити мені доброго, щоб мати життя вічне?» (Мт. 19,16). Хіба для всіх нас це не є основним запитанням у духовному житті?
Кожна людина, яка намагається дотримуватись християнських принципів, знає, що це – перше і найтяжче запитання. А тут Сам Господь відкриває нам, як жити, щоб стати дітьми Божими і ввійти в Царство Небесне.
Господь, відповідаючи євангельському юнакові, говорить такими словами: «Якщо ж хочеш увійти в життя вічне, дотримуйся заповідей» (Мт. 19,17) і перечислює ці заповіді: «Не вбивай; не чини перелюбу; не кради; не лжесвідчи; шануй батька й матір; і люби ближнього твого, як самого себе» (Мт. 19,18–19). На що юнак відповідає: «Все це я зберіг від юности моєї» (Мт. 19,20). Тоді, як описує цю подію євангеліст Марко, Господь, поглянув «на нього з любов’ю» (Мк. 10,21). Очевидним є те, що виконання заповідей наближує людину до Бога, до Його любові.
Але виконання заповідей – не кінець а початок нашого шляху до спасіння. Дотримання Закону Божого ще не робить нас синами чи дітьми, а лише слугами, а, точніше, рабами Божими, ось як про це каже Господь: «Так і ви, коли виконаєте все, що вам наказувалося, кажіть: ми раби нікчемні; бо зробили тільки те, що повинні були зробити» (Лк. 17,10).
У розмові з юнаком Господь не каже, що, виконуючи заповіді, він вже отримає життя вічне, а вказує на наступний крок: «Ще одного не вистачає тобі» (Лк. 18,22). Законнику Ісус ніби натякнув: «Ти недалеко від Царства Божого» (Мк. 12,34). Значить, для входу до Царства необхідно пройти ще один етап, про який Господь говорить юнакові так: «Коли хочеш бути досконалим, піди продай добро твоє і роздай убогим; і матимеш скарб на небесах; і приходь та йди слідом за Мною» (Мт. 19,21).
Яке ж завдання ставить Господь перед людиною, яка йде до Нього? Що має стати центром усіх зусиль людини? Чи лише продавши і роздавши власне майно, людина заслужить одразу все? Мабуть, ні. Господь спонукає покинути всі тілесні цінності, захоплення і пристрасті заради більших і кращих цінностей духовних. Змінити тлінне на нетлінне, тимчасове – на вічне, тобто людське, земне, що прив’язує, на Божественне, небесне, що робить людину вільною. Саме такої свободи Господь забажав для юнака, щоб той служив Богові, не будучи ні до чого прив’язаним. А далі Він Сам провадитиме його до спасіння шляхом наслідування.
Царство Боже закрите для людини, поки та зв’язана земними пристрастями, різними похотями тіла, бажаннями серця, порожніми мріями розуму. Коли людина зуміє піднести свій погляд, відірвавшись від земних багатств і цінностей, щоби сприйняти нові цінності, такі, як Небо і Бог, тоді слова Христові: «Людям це неможливо, Богові ж усе можливо» (Мф. 19, 26), – звучатимуть, подаючи тверду надію на перебування в Царстві Божому, а не наводячи жах і смуток, утверджуючи в людському безсиллі.
Тому, дорогі брати і сестри, аналізуючи кожен своє життя, ми повинні, як євангельський юнак, виконувати заповіді Божі, заслуговуючи Любов Божу, не прив’язуючись до земних речей і багатства, чинити милосердя, творячи добро, і йти за Господом – взявши кожен свій хрест. Щоби прийти й отримати життя вічне і Царство Небесне. Амінь.