Проповідь на неділю 21-шу по П’ятдесятниці неділі 20-тої, про воскресіння сина наїнської вдови.
20 жовтня 2018
Dubnosobor
В ім’я, Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі брати і сестри! Кожна людина боїться смерті, тому що смерть є протиприродньою для людини, яка створена за образом і подобою Божою, а отже – безсмертною. І ви знаєте, що смерть увійшла в людську природу через гріх, і тому вона є проявом зла.
У сьогоднішньому Євангельському читанні ми мали змогу вкотре пересвідчитися в силі Бога, в силі Господа нашого Ісуса Христа, Який не тільки зціляв сліпих, кульгавих та інших недужих, але й воскрешав із мертвих, як це й сталося зі сином наїнської вдови.
Для чого звершував Христос чудеса? Для нас відповідь на це питання стає зрозумілою з цього, зокрема, Євангельського епізоду – через Своє милосердя. Він змилосердився над удовою і воскресив її єдиного сина. Господь не бажав ніякої хвали, не шукав ніякої слави. Хоча й ми чули, як народ, що слідував за Христом і бачив це чудо, почав говорити: великий пророк постав між нами, і Бог відвідав народ Свій (Лк. 7:16).
Ми не можемо докоряти цим словам, в яких Христа єврейський народ називає не Богом, але лише пророком, бо пророк це було найбільше звання, яким тільки могли вони нагородити того, кого хотіли наділити найбільшою славою і хвалою. Але правда і в тому, що багато хто з цього богомобраного народу не знав, не відчував і не розумів, що Бог не тільки Своєю ласкою відвідав їх, але й Сам прийшов на землю, втілився і постав серед них.
Важливим є те, що Христос завжди підкреслює справжність Своєї людської природи поруч із природою божественною: Він не тільки наказав мертвому юнакові піднятися, але й підійшов і доторкнувся до нар.
Як ми побачили з цієї Євангельської історії та з багатьох інших, Господь творив великі чуда. Але найбільше чудо – це добровільне сходження на Голгофу, добровільні страждання і смерть, сходження до пекла, визволення померлих праведників і в їх особі всіх людей з-під влади гріха і смерті, відкриття райських дверей для людського роду і славне триденне Воскресіння.
Христос прийшов, щоби відкрити людям духовні очі, щоби покликати всіх нас до вічного життя. Смерть тяжіє над нами доти, доки ми не долаємо у собі гріх. Коли ж ми очищаємо свої серця, коли долаємо свої пристрасті і гріхи, тоді пекло нас не лякає і смерть для нас не страшна. Тоді ми чекаємо нашого покликання до вічного життя, чекаємо славного Пришестя Христового і нашого воскресіння з мертвих для того, щоби остаточно успадкувати Царство Небесне.
Дорога до вічності проходить через земне життя, через народження, тимчамове існування і тілесну смерть. Але все це – лише дорога до вічного життя. Тому Христос навчає нас, щоби ми не були прив’язані до матеріального, бо все матеріальне минає. Святі отці і вчителі Церкви та й християнське вчення в цілому говорить про те, що ми повинні брати від життя рівно стільки, скільки потрібно для того підтримання нашого життя.
Водночас у духовному сенсі життя наше повинне бути безперервною боротьбою. Ми повинні долати гріх у собі і не можемо бути байдужими до гріха і до всього злого, що відбувається навколо нас. Проте, звісно, самі ми найперше повинні каятися, очищувати свої душі, і цим самим ми свідчитимемо про Христа і про наше покликання до вічності всьому світові.
Воскрешення сина наїнської вдови вкотре підкреслює, наскільки Господь є милосердним: Він відповідає на горе, на горе матері, яка втратила єдиного сина. Він відповідає й на наші проблеми і негаразди, якщо ми цього заслуговуватимемо бодай би своєю щирою вірою. Удова не просила Христа воскресити її сина, багато хто з облагодіяних Господом людей за попередніми вчинками своїми не заслуговували у людському розумінні чуда від Бога, але Господь Великодаровитий і Премилосердний. Він бажає побачити в нас хоча б жаринку віри і цій малій вірі завжди готовий допомогти.
З Богом жити у світі легко, – говорять нам святі отці. Але чи часто ми самі хочемо жити і живемо з Богом? Це запитання стоїть і стоятиме перед усіма нами вічно, адже ми завжди перебуваємо на межі добра і зла і щомиті робимо свій вибір. Інколи ми навіть не задумуємося над наслідками цього постійного вибору, але треба пильнувати і діяти в житті завжди з обачністю.
Христос не закликає нас творити чуда, Він не каже: робіть, як Я: зцілюйте, воскрешайте і спасетеся! Ні! Господь лише підкреслює, що людина може і повинна творити добрі діла і так спасеться. У Священному Писанні є багато прикладів таких добрих діл і багато прикладів чудес, які творив, зокрема, Сам Христос, але ще раз наголошу: ми не покликанні до того, щоби воскрешати, ми покликанні до того, щоби любити і творити діла милосердя.
Отже поспішімо і ми у своєму житті знайти духовну наїнську вдову і створити милостиню, бо це є запорукою нашого входження у вічне блаженне життя. І нехай допоможе нам у цьому Бог! Нехай Господь наш повсякчасно просвітлюватиме наші духовні очі, щоби ми творили милостиню і добро в цьому світі.
Амінь!
За матеріалами: gradleva.com