В сьогоднішній Святій Євангелії сповіщається нам, що в Єрусалимі за земного життя Ісуса Христа було зборище води, зване Овечею купіллю і Ангел Божий в якийсь певний час, про який ніхто з присутніх там людей не знав, сходив у нього й порушував воду.
Той хто першим влазив у цю купіль, після збурення води, одужував, хоч би яку хворобу мав. Через це біля цього місця лежало багато хворих – сліпих, кривих, сухих, що чекали коли порушиться вода. Щоб цим хворим спокійніше було очікувати, біля цієї купелі, для них було збудовано шість критих наметів, бо лежали вони там, дехто, дуже багато років, чекаючи поки захвилюється вода й коли комусь одному пощастить першому в неї увійти.
І ось Господь Ісус Христос прийшов у це царство скорботи, щоб розділити з людьми їхні страждання. Озирнувшись довкола і увагу Його привернув старий сивий розслаблений чоловік, людина яка не могла рухатися, через те, що в неї були паралізоване все тіло. Господь підійшов до нього і спитав: “Хочеш бути здоровим?” Тоді відповів Йому хворий: “Пане, я не маю людини, щоб вона, як порушено воду до купальні всадила мене. А коли я приходжу, то переді мною вже інший улазить”.
Дуже гарно, безумовно, стояти біля води, дивитись на неї, коли вона стоїть спокійно, не рухається. Як те дзеркало, коли ясно відбивається в ньому все те, що на березі. Але, як цей спокій води надокучав хворим, що чекали зцілення. З яким нетерпінням ждали хворі, коли цей спокій порушиться, коли вода в купіллі порушиться. І ось коли це траплялось, коли Божа сила порушувала воду, як метушились ці слабі що біля неї лежали! Звідки бралась в них сила? То вони цілими роками спокійно лежали, а тут кожен старався першим долізти, кинутись у воду, щоб від неї одержати зцілення. Ось в такому стані перебував і цей євангельський розслаблений. Але Господь змилувався над цим хворим говорячи до нього: “Уставай візьми ложе своє – та й ходи!”. І зараз одужав цей чоловік і взявши свою постіль він почав ходити. Після тридцяти восьми років хвороби, він почав ходити, і здавалось така людина, після скількох років хвороби, повинна б була все своє життя дякувати Богові за зцілення, але слабкою була віра того хворого, не увірував він у свого Спасителя, а віддалився від Нього. Після того зустрів Ісус у храмі його, тай промовив до нього: “Ось видужав ти. Не гріши ж уже більше, щоб не сталось тобі чого гіршого!”
Ось про яку подію розповідає нам сьогодні євангеліст Іоанн. І ми відразу бачимо себе, немовби ми лежимо отут, у своїй немочі у своїх гріхах: і ми знаємо, що тільки є Один той, Хто може нас зцілити. І якщо Він нам простягне руку, то не будьмо йому невдячні. Адже це Він став для нас живим джерелом цілющої води.
У нас є інша купіль – Слово Боже, невичерпне джерело життя, Святе Євангеліє, Свята Біблія, в якій є все необхідне для життя людини. Наше джерело – Свята Чаша, до якої ми підходимо з вірою і молитвою. Життя наше в Церкві; це джерело оживлюється не раз в рік, а завжди; кожен може підійти до нього, будь коли. Тільки потрібно торкнутися, тільки притулитися до Господа – і тоді цілюща сила зійде і оздоровить нас.
Улюблені браття і сестри. Коли роки згинають спину, коли смуток, образи, розчарування – все те, що засмучує наше життя, лягає на душу як камінь, коли хвороби нас сковують і ми не знаємо часу нашого відходу, пригадаймо, що в нас є єдине ім’я нашого Заступника і Утішителя Ісуса Христа, яке нас підводить і зцілює і оживлює. Амінь.