Такими прекрасними словами, дорогі у Христі, звертається Господь не тільки до Своїх учеників і апостолів, але й до тих, хто слухав Його науку, й цими словами хоче достукатися до кожного людського серця, до кожного із нас, щоб ми не тільки слухали або читали Його науку, але й чинили згідно Його слів.
Від колиски та до могили людину супроводжують такі самі люди, як і вона й на протязі всього Богом даного життя, людина піддається різним спокусам та випробуванням, особливо гордістю, самолюбством та небажанням в обличчі свого ближнього бачити образ Самого Творця. Бо й Сам Господь говорить, що ти, людино, кажеш, що мене любиш, але Ти Мене ніколи не бачила, а ближній Твій створений на Мій образ, а ти його ненавидиш.
Перший гріх, який увійшов у світ була гордість диявола. Непослух наших прародичів, вбивство через заздрість Каїном Авеля не тільки не відійшли в небуття, але й із великою швидкістю розповсюджуються по цілому світу.
Дякуючи Своєму Творцю, людина має прекрасне тіло, очі, вуха, язик, різні почуття і кожний день вона піддається різним випробуванням, спокусам та замість бачення своїх гріхів перед Богом, щирого покаяння, визнання своєї неправоти, вона, подібно до євангельського фарисея, гордовито підноситься перед Богом за якісь мізерні добрі вчинки та осуджує своїх ближніх. Як промовив один із святих Церкви, що Давид у своєму житті согрішив один раз і все життя оплакував свій гріх, а ти людино грішиш кожний день і ні разу не заплачеш. Дуже часто людина не хоче бачити власних гріхів, а навпаки все більше й більше осуджує свого ближнього, хоче бачити скалку в його оці та не вбачає великого поліна у власному.
Одного разу, два монахи, йдучи до свого монастиря, дійшли до річки, де побачили молоду дівчину. Привітавшись, вони рушили через річку, аж раптом пролунав голос дівчини, яка просила, щоб їй допомогли перебратися на інший берег річки. Один із монахів підійшов, взяв її на свої плечі, переніс через воду, залишив та рушив далі зі своїм співбратом. Пройшовши трішки дороги інший почав його картати, мовляв, ти монах, навіть не маєш права дивитись на спокуси світу цього, а ти доторкнувся до одної із них. На це покірний монах промовив: «Брате, я цю жінку залишив уже давно, біля тієї річки, а ти її несеш ще й досі».
Дорогі у Христі брати і сестри! Завтра постукає в наше життя час благодатний, час покаяння, час призадумування над своїм життям та душею. Не будемо “їсти” один одного й це буде найкращий піст для нас перед очами Бога. Каймося за власні гріхи, биймо себе в груди, як митар, йдімо до Христа, як блудний син і Він ввійде до наших сердець, як увійшов свого часу до дому митаря Закхея. “Ось стою і стукаю” – промовляє Христос. Впускаймо Його, не зачиняймося… «Бо де скарб ваш, там буде і серце Ваше». Амінь.