Дорогі в Христі брати і сестри, з Божої ласки ми провели перший тиждень Великого посту та дійшли до неділі Торжества Православ’я.

В сьогоднішній день ми роздумуємо, як пройшли для нас ці перші дні духовного подвигу, чи ми виконали завдання, які давали собі для пізнання Христової науки. Багато із нас сьогодні можуть сказати, що старалися бути з Господом, і були з Ним, але, на жаль, напевно є і такі, які не відчувають у собі ніякої зміни та говорять, що для них життя з Богом, посилена молитва, та щирий піст не мають ніякого значення.

Так є тому, що людина ще не пізнала своїм серцем Господа. Для таких людей повинно бути прикладом чудесне навернення до Бога Нафанаїла. Саме в сьогоднішньому Євангельському читанні ми чуємо про дивну подію і дізнаємося, як спочатку Нафанаїл не повірив у Господа Ісуса та промовив: “Що може бути доброго з Назарету?” Але коли Господь промовив до нього всього декілька слів, ця людина перемінилася і він викликнув: “Учителю! Ти – Син Божий, Ти – Цар Ізраїлів”.

Господь переконав Нафанаїла тим, що сказав: “Перше ніж покликав тебе Филип, я бачив тебе під смоківницею”. Нафанаїл настільки пройнявся тим, що Спаситель його бачив, що аж викликнув: “Учителю! Ти – Син Божий, Ти – Цар Ізраїлів.” Він зрозумів, що перед ним Всевідаючий Господь. Бачимо, яким дивним чином Господь навернув цю людину до пізнання Бога й шляху спасіння, який веде до вічного життя.

З Нафанаїлом ми маємо багато спільного: образ Нафанаїла, який спокійно відпочиває в затінку смоківниці часто є образом нашого життя. Спокійно проживаємо день за днем із різними турботами та радостями, раптом приходить звістка про Господа, усвідомлення Його присутності. Якщо ми намагаємось пережити перші дні посту з численними питаннями віри, котрі може, ще не цілком розуміємо або не знаємо, тоді наслідуймо Нафанаїла. Він мав спокусу не пізнати Христа, відмовитися на запрошення Филипа, але переміг ту спокусу, зустрівся з Христом і збагнув істину. Пам’ятаймо, що пізнання Бога вимагає великих зусиль і без них не буде поступу в християнській досконалості і в любові до Творця.

Якось до одного священика прийшов старий вісімдесятирічний чоловік і каже: “Отче духовний, коли мені було вісімнадцять років я почав щонеділі відвідувати Храм Божий і відчував, що Господь стукає в моє серце. Але подумав собі, що мене висміють через мою віру друзі та знайомі й тому я закрив себе для Бога. Моє життя вже позаду і я розумію як немудро я вчинив, не відчинивши Ісусові двері свого серця”.

Пам’ятаймо, що Творець як добрий батько постійно виглядає нас – блудних синів і дочок. В якій би годині нашого життя ми не прийшли до Господа, Він нас обов’язково прийме і останнього нагородить, як першого. Нехай думка про Бога ніколи не залишає нас. Христос відкрився Нафанаїлові, відкриється по нашій вірі й нам. Нафанаїл став учеником Христа, ставаймо Його учениками і ми. “Маючи довкола себе таку хмару свідків, скиньмо з себе всякий тягар і гріх, який нас обплутує, і з терпінням підемо на подвиг, який чекає нас, дивлячись на Начальника і Виконавця віри Ісуса, який замість радості, яка Йому належала, витерпів хрест, зневаживши посоромлення, і сів праворуч Престолу Божого.” ( Євр. 12, 1-2) Амінь!