В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
В історії християнства перше місце зайняли святі апостоли Петро і Павло. Вони були першими й найбільш відважними проповідниками та оборонцями віри Христової, прийнявши мученицьку смерть за часів римського імператора Нерона: апостол Петро був розп’ятий на хресті вниз головою, а апостол Павло був yсічений мечем.
Церква Христова назвала їх з-поміж інших апостолів Первоверховними апостолами. Увесь християнський світ схиляє своє чоло перед величністю їх апостольського служіння. За це свята Церква й святкує їх пам’ять, прославляючи словами: «Шануємо пам’ять вашу святу, ви бо весь світ навчанням своїм просвітили і всі краї до Христа привели».
Ці два великі мужі християнства були різного соціального походження: апостол Петро був сином бідного рибалки, апостол Павло походив з багатого купецького роду. Але в духовному житі ця різниця стиралась: їх об’єднала віра в Христа, Спасителя світу, і цієї віри вони навчали всі народи, згідно з заповітом Христа, що його Він дав апостолам перед Своїм вознесінням на небо: «Ідіть і навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберегти все те, що Я вам заповів» (Мф. 28).
Вони тільки поділили між собою працю: апостол Павло проповідував євангеліє серед язичників, що не визнавали ще єдиного Бога. Апостол Петро проповідував серед євреїв, тобто серед народу, який здавна визнавав єдиного Бога, але не визнав Його Єдинородного Сина, Iсуса Христа, і в своїй масі ставився вороже до Нього.
Святі апостоли Петро і Павло своєю ревною апостольською діяльністю наче покутували той гріх, що вони мали за собою в минулому. 3 Євангелія відомо, що апостол Петро ще перед стражданнями Христа запевнив Його в вірності, але як тільки настала критична хвилина, він через свою людську слабість зрікся Христа, заявивши, що він Його не знає. Та разом з тим, апостол Петро слізно розкаявся, і Христос відновив його в апостольському служінні. Прощений Господом і відновлений в апостольстві, святий апостол Петро все своє життя не міг забути свій тяжкий гріх перед Icycом Христом. За свідченням передання, він, почувши вночі спів півня, ставав на молитву, сльози рясні текли з очей його.
Ще більший гріх у минулому мав апостол Павло. Він був жорстоким переслідувачем християн Єрусалимської Церкви. Коли ж він прозрів своїми духовними очима, як Христос з’явився йому на шляху до Дамаску, куди він, тодішній Савл, ішов для переслідування християн, то перевищив своєю апостольською ревністю всіх інших апостолів. Крім своєї безпосередньої апостольської діяльності, він залишив нам свої безсмертні 14 Послань до християнських Церков та окремих осіб. Ці послання й донині не втратили свого значення і служать багатющим джерелом для проповідування віри Христової і разом з тим є однією із складових частин Божественної Літургії та інших церковних відправ.
Так апостол Павло з колишнього Савла, переслідувача християн, став Первоверховним апостолом Церкви Христової. Він зі скромністю і смиренням прийняв це високе служіння, невимушено сповідуючи перед Церквою словами: «Я не гідний називатися апостолом».
Як апостол Петро все своє життя в сльозах згадував зраду своєму Божественному Вчителеві, так і апостол Павло ніколи не забував, що в часи молодості вчинив тяжкий гріх, переслідуючи християн. У своєму Посланні до Галатів він сам про це згадує: «Чи чули про моє життя колись в юдействі, що над міру переслідував Церкву Божу і руйнував її».
Обидва апостоли стали зразком для цілого християнського світу і на всi віки, зразком каяття в своїх гріхах і смирення. Як багато є людей у світі, шо нехтують заповіді Христові і тим зрікаються Господа. Але перед ними ніколи не закриваються шляхи прощення, свята Церква Христова жде від них слізного розкаяння і ставить їм за приклад святих Первоверховних апостолів Петра й Павла. Як у апостола Петра треба вчитись слізного розкаяння, так у апостола Павла треба вчитись глибокого смирення перед Богом і людьми. Молитвами святих апостолів Петра й Павла Господь подасть спокій і мир світові і укріпить у згоді й любові тих, що шанують їх пам’ять, як великих проповідників віри Христової, що прийняли за неї мученицьку смерть і відійшли у вічність праведних.
Амінь!