Свята Православна Церква навчає нас, що земне життя дається нам на те, щоб ми перемагаючи різні перешкоди i спокуси, без нарікань, дорогою віри, любові й миру прийшли до вічності і здобули нетлінний скарб спасіння. На цій дорозі всі ми потребуємо доброго провідника, з яким ми певно й безпечно могли б завершити нашу земну подорож і досягнути спасіння.
Цим провідником і наставником життя для нас є Сам Господь наш Ісус Христос, як Він запевняє нас у цьому словами святого Євангелія: “Я -путь і правда і життя; ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене” (Ioан. 14,6). “Я – двері: хто увійде через Мене, спасеться” (Іoан. 10,9).
На початку християнства для навернення язичників до святої віри Господь обрав ап. Павла, а згодом для торжества віри в Римській імперії -рівноапостольного Костянтина Великого, наприкінці Х ст. по Різдві Христовому Господь обрав Володимира, щоб просвітити народ Київської Русі в християнській вірі!
Проте найважливішим і вікопомним для Православної Церкви на Русі був 988 pік, коли київський князь Володимир сам прийняв святе хрещення і поширив православну віру Христову по всій Русі. Володимир був молодшим сином князя київського Святослава і внуком св. Ольги. Він виховувався під її впливом та опікою. Ще з молодих літ душа його шукала правдивої віри. Язичеські погляди не задовольняли внутрішніх вимог, бажань і поривів Володимира. Він одержав від свого батька в спадщину Новгород і княжив там кілька років. Після смерті батька, коли почалися сварки між його братами, виїхав за море до варягів. Через два роки він повернувся з варязькою дружиною і пішов війною на старшого брата, який захопив його наділ, вигнав його з Новгорода. Оволодівши Києвом, Володимир став єдинодержавним Київським князем. Він був мудрим діячем і хоробрим воїном. Як ревний язичник, встановлював повсюди різних ідолів, поклонявся їм і вимагав проводити язичницькі обряди та жертвоприношення. Так, він звелів зробити головного слов’янського ідола Перуна з головою із срібла, із золотими вусами й поставив його на видному місці на одному з пагорбів Києва. Цим ідолам Володимир приносив жертви не тільки тварин; одного разу загинули навіть деякі люди. Князь думав, що ідоли дають йому успіхи в справах і перемоги над ворогами. Вдома він був розбещений, жорстокий і мстивий. У нього було кілька жінок. Але Господь торкнувся серця великого князя і він став християнином. Він усвідомлював, що його боги безсилі, зрозумів свої помилки, зрікся язичництва й увірував в iстинного Бога і Господа нашого Ісуса Христа. Пізніше князь судитиме себе без жалю і назве той минулий час тваринницьким. В його серці оживали спомини з років щасливого дитинства під опікою бабки св. Ольги, яка вже тоді засіяла в його серці любов до Христової віри. “Його відвідав Всевишній – говорить київський митрополит Іларіон (1051-1054) в похвальнім йому слові своїм, -на нього глянуло всемилостиве око благого Бога і засіяв в серці його розум; він зрозумів суєту поганського блуду i став шукати єдиного Бога, який сотворив все видиме і невидиме”.
Pішення Володимира змінити віру стало дуже скоро відоме сусіднім народам. У той час, як розповідає літописець Нестор, різні правителі, прагнучи тісніших зв’язків з Київським князем, присилали до нього своїх проповідників, аби схилити Володимира прийняти їхню віру. Великий князь, бажаючи пізнати правдивого Бога, з великою повагою вислуховував їх. Завітали до Києва і іноземці з Рима, але мудрий князь, вислухавши їх, сказав: ,,Ідіть, звідкіль прийшли, бо й батьки наші не прийняли цього”. Iз них тільки проповідник, який був присланий від Церкви Православно-Грецької, філософ Костянтин, мав успіх у Володимира. Грецький віроучитель розкрив перед Володимиром історію віри та спасіння світу і показав князеві картину страшного суду. Побачивши, що його проповідь глибоко зворушила Володимира, сказав йому: “Христись, якщо хочеш стати праворуч з праведниками”. Володимир ще вагався. Скликавши свою старшину князь спитав: “Яку отже раду дасте?” Тоді сказали бояри і старці: Знаєш, князю, що свого ніхто не ганить, а хвалить; якщо хочеш дізнатися правду, то маєш у себе мужів; пошли їх і хай вивчать суть кожного віровчення”. Володимир послухав i послав у різні сторони десять мудрих мужів, щоби вони дослідили в якого народу краща віра.
Послані ним мужі повернулися до Києва і з захопленням розповіли князеві про Божественну літургію православної Церкви, яку служив патріарх у Константинополі. ,,Не знаємо,-говорили вони,-на небесах ми були чи на землі; нам здавалося, що в храмі ангели співають разом з хором, і ми знаємо, що там, під час служби, Бог перебуває з людьми”. Великий князь вирішив стати членом Церкви православної і, як мудра Ольга, прийняти таїнства святої віри безпосередньо з рук царів і святителів грецьких. Але він вважав, що принизливо князеві Київському просити наставників у греків, тому він вирішив силою завоювати закон любові і миру.
Зібравши численне військо, він вирушив на південь, завоював місто Корсунь в Криму і вимагав від грецьких iмператорів Василя і Костянтина руки їхньої сестри, царівни Ганни. На випадок відмови він погрожував завоювати Царгород. Греки погодилися видати заміж свою сестру за Володимира, але при умові, що той прийме християнську віру. Володимир відповів: ,Мені й так подобалася віра ваша, присилайте мені сестру вашу, а я поверну вам Корсунь”. В цей час, як оповідається дальше в літописі, Володимир важко захворів. Зір почав швидко слабнути. Царівна Ганна, прибувши до Корсуня, порадила Володимиру, аби позбутися хвороби, негайно охреститися. I справді, при хрещенні в церкві святого ап. Якова Володимир прозрів тої хвилини, коли Корсунський єпископ поклав на нього руку. Володимир сказав: ,”Нині пізнав я Бога правдивого!” На слідуючий день, за християнським законом, ті самі священики, що були присутні при хрещенні Володимира, обвінчали його з царівною Ганною. 3 прийняттям віри Христової Володимир одержав ім’я Василій. Він повернув грекам Корсунь і в супроводі кількох грецьких єпископів та священиків повернувся до Києва.
Охрестившись сам, князь Володимир охрестив своїх синів, на тому місці в Києві, яке нині називається “Хрещатиком”. Потім, за його закликом, охрестилися і жителі Києва. Люди ввійшли у воду Дніпра. Дорослі тримали дітей на руках, а св. Володимир, розчулений і захоплений, підносив зворушеним серцем подячні молитви до Господа Бога. Літописець, розповідаючи про цю подію, додає: “В цей день ликували небо і земля”.
За прикладом киян охрестилася вся Русь. За згодою св. Володимира патріарх константинопольський послав до Києва митрополита Михаїла з багатьма священиками. Вони розійшлися по всіх містах Київської Русі, хрестили людей, будували церкви і поширювали світло Христової віри. Князь Володимир, якого народ і раніше називав “ясним сонечком”, продовжував керувати державою, дотримуючись християнської справедливості, любові i милосердя.
На 63 році життя, 15 липня 1015 року, Володимир помер у своєму селі Берестові. Коли він помирав, біля нього не було його синів. Відчуваючи, що скоро помре, він послав гінця за сином своїм Борисом, князем Ростовським, та усиновлений ним небіж Святополк, який перебував тоді в Києві, підступно вбив князя. Після смерті він був похований у величній Десятинній церкві, яку сам збудував на честь Богоматері в Києві. Православна Церква зарахувала йoго, як великого просвітителя нашого народу, до лику святих і назвала рівноапостольним за ревність у поширенні православної віри у Київській Русi. Благодать святого хрещення докорінно змінила його душу. З похмурого, жорстокого, брутального, ласолюбного варвара він перетворився на лагідного, привітного, доброчесного, велелюбного і милостивого князя – справжнього батька своїх підлеглих. “Володимир Красне Сонечко”- ось яким прізвиськом характеризують його пам’ятки писемності другого, християнського періоду його життя. Відомо навіть, що він не наважувався карати розбійників.
“Боюся грiха”, – так колись відповів він єпископам, здивованим, чому він не хоче карати останніх.
Дорогі браття і сестри! Які ми щасливі, що світло Христової віри прийшло до нас зі Сходу, де жили старозавітні пророки, Божі посланці, де виникли і вперше пролунали священні релігійні пісні, псалми, що стали головними молитвами всього християнського світу.
Святкуючи сьогодні пам’ять хрестителя Київської Русі, святого рівноапостольного князя Володимира, звертаймося до нього по допомогу, щоб за його молитвами Господь зміцнив у нас віру нашу, віру, православну, наших батьків, віру спасенну. Щоб ця віра, з’єднана з любов’ю, відкрила й нам вхід до Царства Небесного, щоб і нам разом з нашими предками, православними християнами, сподобитися одержати ту радість, насолоду, блаженство і спокій, що їх Бог наготував усім, хто любить і шанує Його.
Амінь.