В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Возлюблені у Господі браття і сестри, сьогодні ми з вами перебуваємо у торжестві величного і славного дванадесятого, Богородичного свята – Введення в храм Пречистої Діви Марії.
Не всі істини Божого Одкровення відкриваються нам через Святе Письмо. Великою скарбницею речей духовних є Священне Передання. Саме у цих потоках духовної істини ми черпаємо знання про подію, яку сьогодні святкуємо. О, яка дивна і чудесна подія Введення! Найменша деталь цієї історії має надзвичайно глибоке та повчальне значення. Пронизує і наше власне духовне життя, і робить нас співучасниками всього, що тоді відбулося.
Святе Передання нашої Церкви повістує, що коли Діві Марії виповнилося лише три роки, її праведні батьки Яким та Анна, виконуючи обіцянку перед Богом, привели її до храму, щоб залишити там для служіння Богові.
З цього моменту і відкривається для нас ціла низка чудесних і незбагненних речей. Маленька Дівчинка, замість того щоб міцно триматися за руки своїх батьків, відчуваючи їх любов, захист і підтримку, звільняє маленькі долоні з батьківських долонь і впевненою ходою прямує до храму. Що стоїть вище від любові батьківської? Що допомагає їй подолати страх і веде до невідомого? Тільки любов Божественна. Ще в Старому Завіті Господь так описує свою любов до людини: «Чи забуде жінка грудне дитя своє, щоб не пожаліти сина утроби своєї? Але якби і вона забула, то Я не забуду тебе» (Іс. 49,15). Саме цю любов відчуває чисте дитяче серце і прагне в обійми Бога. Чи не покидає вона батьків, як колись, потайки, покине її і праведного Йосифа 12-річний Ісус – її Божественний Син, щоб перебувати у храмі – Домі Свого Батька і вести бесіду з книжниками і мудрецями, вражаючи їх своїм розумінням Божественних речей.
Улюблені браття і сестри! Ми з вами також повинні слідувати поклику чистого серця і тоді будемо ведені Божественною любов’ю до спасіння. Голос любові – це голос нашого Доброго Пастиря, Який сказав: «Вівці Мої голосу Мого слухаються, і Я знаю їх; і вони йдуть за Мною. І Я дам їм життя вічне, і не загинуть повік; і ніхто не викраде їх з руки Моєї (Ів. 10,27–28).
Уже у цьому віці на маленьку Марію чекає випробовування. Для того, щоб зайти до храму, необхідно подолати 15 сходинок. Але дивна сила підтримує і веде трирічне дитя в храм, ніжна і турботлива ангельська опіка оповиває її і допомагає подолати цю відстань та висоту сходин. І нам пригадуються слова 90-го Псалма, які повторюються в Євангелії: «Бо написано: ангелам Своїм заповість про Тебе зберегти Тебе; і на руках понесуть Тебе, щоб не спіткнувся об камінь ногою Твоєю» (Лк. 4,10–11). На шляху звільнення від гріха і осягнення чеснот, зростання у вірі і сходження до небесного на нас чекає багато випробовувань, які долаються не стільки нашим власним подвигом, як великою милістю Божою і завдяки Його допомозі. Покладімося на Бога – і ніколи не будемо осоромлені.
Але і це чудо доповнюється ще більшим чудом: вона не тільки заходить до храму, але входить своїми маленькими ніжками в Святеє Святих, куди мав право входити лише раз на рік сам первосвященик. Святеє Святих – це найбільш сокровенне місце в храмі, де не тільки зберігалися великі святині, як Скрижалі Завіту, а й де відчувалася особлива присутність Божа. Чому руйнується Божий наказ щодо служіння в храмі? Чому священнослужителі мовчки спостерігають за всім, що відбувається, і залишаються бездіяльними? Що надає іншого розуміння старозавітнім істинам? Все це відбувається за дивним Промислом Божим. Так починає писатися Новий Завіт – історія нашого спасіння. Богородиця стала обраною Богом завдяки чистоті, красі душі і безмежній любові, яку вона носила в серці. Саме завдяки їй у світ прийшло спасіння. Через неї втілився Син Божий. В день її Введення не двері храму відкрилися для неї, а вона сама стає дверима, через які Бог приходить до людства. Не до храму вона входить, а Сама стає Храмом, щоб умістити Невмістимого.
Свого часу спаде пелена таємничості в речах Божественних, і ми всі ввійдемо в Святеє Святих, щоб зустрітися з Богом. Апостол Павло в одному зі своїх послань пише: «Тепер ми бачимо нiби у тьмяному дзеркалі, тодi ж віч-на-віч; тепер я знаю частинно, а тодi пiзнаю подiбно, як i я пiзнаний» (1Кор. 13,12). З приходом у світ Сина Божого сама Людина стала Святеє Святим. Бо як Святеє Святих приховувало у собі священні речі, так і тепер людина стала Святеє Святим – вміщуючи в собі не освячене, а Того, Хто освячує, не священне, а саму Святість – Бога.
Від події Введення до події Благовіщення ми нічого не знаємо про життя Діви Марії, як не знаємо і про дитячі та юнацькі роки її Божественного Сина. Щодо певних подій, Бог часто приховує їх від людського ока і людського знання. Людина в цей час залишається в опіці Божій, черпає від Нього мудрість, освячується – для того щоб свого часу, мов запалена свічка, прийти до людей, освітлюючи світлом любові й смирення дорогу до Бога.
Піднесімо свої молитви до Богородиці і звернімося до нашої Небесної Матері з проханням: Пресвятая Владичице наша Богородице, допоможи всім нам подолати страх розлуки з земним і матеріальним, розтиснути долоні прив’язаності до благ і задоволень цього світу, дай відчути Твою любов, яка змусить віддатись без вагань волі Божій. І нехай будемо ми ведені святими ангелами і підтримувані молитвами святих угодників Божих, сходинками випробовувань на шляху духовного удосконалення, щоб свого часу увійти у Святеє Святих – Царство Боже і там зустріти Тебе з Твоїм Божественним Сином. Амінь.
митр. прот. Юрій Бровчук