В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!
Сьогоднішнє євангельське читання повіствує нам про розмову Господа Ісуса Христа з жінкою-самарянкою. Після закінчення свята Пасхи, як говорить нам святий апостол і євангелист Іоан Богослов, Господь наш Ісус Христос разом зі своїми учнями проходив через Самарію. Зайшовши в невеличке місто Сихар, в якому знаходилась криниця Якова, Спаситель після довгої дороги присів відпочити біля неї, а учні пішли в місто, щоб купити їжі. І ось одна жінка-самарянка приходить до криниці, щоб набрати води. Господь говорить їй: «дай мені напитися» (Ін. 4: 7). Такі слова надзвичайно здивували її, адже юдеї не мали ніякого спілкування з самарянами бо вважали їх наполовину язичниками. «Жінка-самарянка каже Йому: як Ти, будучи юдеєм, просиш напитися у мене, самарянки?» (Ін. 4: 9). І сказав їй Ісус у відповідь: «Якби ти знала дар Божий і Хто говорить тобі: дай Мені напитися, ? то ти попросила б у Нього, і Він дав би тобі води живої… Всякий, хто п’є цю воду, знову буде спраглим. А хто питиме воду, яку дам Я йому, той не буде спраглим повік; але вода, яку дам йому Я, стане в ньому джерелом води, що тече в життя вічне» (Ін. 4: 10 – 14).
Самарянка не могла зрозуміти змісту слів Спасителя, але розуміла, що це не простий чоловік, адже простий чоловік не може говорити такими словами. Відчуваючи те, що Він володіє великою силою, жінка бажає отримати цей Дар Божий, і вже сама звертається до Ісуса кажучи: «Господи, дай мені цієї води, щоб я не хотіла пити і не приходила сюди черпати» (Ін. 4: 15).
Ми бачимо яке радісне бажання вилилось із серця самарянки. Вона прийшла зачерпнути звичайної води, а знайшла джерело води живої. Але мало того, грішниця-самарянка стає співрозмовницею Самого Господа. А що ми бачимо з Господом. Творець неба і землі, Цар Ангелів і людей, Владика всієї Вселенної, Який прийшов покликати не праведників, а грішників до покаяння, як звичайний подорожній розмовляє із грішницею. Господь, бажаючи навернути її до щирої віри і покаяння відкриває їй, а разом з нею і нам велику таємницю. Таємниця ця полягає в тому, що серце людини ? це нерукотворний і вічний храм Божий. І наш розум повинен приносити в глибині серця, неначе в духовному вівтарі, молитви до Господа Бога. Спаситель відкрив самарянці велику таємницю: в ній і у кожному із нас є дивний прекрасний храм і цьому храмі ми повинні приносити Господу жертву віри, любові і щирої молитви. Спаситель дає жінці живу воду, ту воду, яка змогла насити її спрагле серце і наповнює спраглі серця кожного із нас. Цією живою водою є вчення Христове. Серця тих, хто слухав Господа були безкінечною пустелею, де від спеки і спраги гине всяка людська душа. А для душ, які прагнуть істини слова Христового стають благодатною росою з неба, дощем, який оживляє все живе. Тіло помирає без їжі, а душа духовно може померти без молитви і слова Божого. Всяка душа, створена Богом, тягнеться до свого джерела, щоб отримати від нього силу. Для того, щоб отримати силу, ми повинні приносити жертву щирої молитви на жертовнику нерукотворного храму свого серця.
Тільки щира молитва, поєднана із гарячою вірою і любов’ю наповнює нашу душу живою водою. А ця жива вода ? це благодать Божа, це спасительна сила Божа, яка діє в людині для спасіння через віру в Бога і молитву, сила яка протидіє гріху і перемагає його, сила яка милує і лікує, очищає і освячує, примиряє і єднає людину з Богом. Це сила, яка збуджує і ще більшою силою запалює серце людини любов’ю до Бога і ближнього, сила, яка просвічує, втішає і духовно наповнює, годує і напоює, обновляє і вдосконалює кожну людину.
Господь називає Свою благодать живою водою, таким чином протиставляючи її мертвій воді, якою так вперто хоче отруїти всіх людей ворог роду людського і смертоносець — диявол. Адже проста вода, по яку прийшла самарянка ? це наші пристасті і гріхи. П’ючи цю воду, чинячи гріх, ми служимо пристрастям, а чим більше ми служимо їм, тим більшою і ненаситнішою є в нас їхня потреба.
Благодать Божа являється тим джерелом води живої, яке нині напоює і втамовує духовну спрагу всіх людей, які прагнуть спасіння.
Дорогі браття і сестри! Великою благістю Божою самарянка була навернута в спасительну віру. Вона повірила в Христа Ісуса і навернула до віри майже всіх жителів свого міста. Вона покаялась в своїх гріхах і попередніх справах, почала нове благочестиве життя і серце її запалало любов’ю до Бога, що, як повіствує Святе Передання, не побоялася в майбутньому сповідувати Його ім’я перед юдеями і язичниками і перетерпіти великі страждання заради Нього. За це вона отримала вінець немеркнучої слави у Царстві Небесному. Звали її Фотинія, як це видно із синиксарія на утрені.
Отже, грішниця-самарянка удостоїлась прийняти від Господа живу воду, яка тече в життя вічне. Ця вода очистила її від гріхів, втамувала спрагу її безсмертної, створеної за образом Божим душі, наповнила її серце гарячою любов’ю до Бога, укріпила її в стражданнях, які вона перетерпіла за Нього і зробила її причасницею вічного життя. Та, яка залишила біля криниці шлях гріха і прийняла від Життєдавця нове благодатне життя, в криниці залишила тимчасове життя і перейшла в нове блаженне і вічне життя з Богом.
Ось яку велику животворчу силу має ця жива вода, яку подає Господь всім, хто приходить до Нього духовно спраглим. Господь напоює кожного, втамовує спрагу у кожному серці і душі, але мало того, Він говорить, що із серця, яке стяжає благодать «потечуть ріки води живої» (Ін 7: 38). Просімо ж у Господа цієї води живої, молімося і приносімо на жертовнику нашого серця щиру віру і любов до Нього, щоб в майбутньому стати учасниками життя вічного у Царстві Його.
Амінь!