В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі у Христі брати і сестри!
Щойно ви прослухали читання Святого Євангелія, в якому розповідалося про зцілення Ісусом Христом десятьох прокажених. Хвороба ця притаманна країнам півдня, азійським країнам і належить до хвороб досить тяжких. Вона здавна відома і тому ще в Старому Завіті знаходимо закон, який забороняв прокаженим знаходитися серед здорових людей. Прокажені виганялись із суспільства, жили групами віддалік поселень і через цю хворобу фактично зазнавали соціальної смерті ще за життя. Тому й тут нас не дивує місце зустрічі Христа з прокаженими – за межами села, і сама поведінка хворих чоловіків: зустріли Його десять чоловік прокажених, які зупинилися віддалік (Лк. 17:12).
Ми чуємо слово подиву Христа після зцілення прокажених у дорозі до священиків: чи не десять очистилися? Де ж дев’ять? (Лк. 17:17) Лише один із прокажених (і той – самарянин) після свого зцілення відчув, що може наблизитися до Ісуса Христа, до Бога, і відчув за необхідне подякувати Йому за зцілення від цієї хвороби.
Як і всі тілесні аспекти людського життя, про які читаємо в Євангелії, можуть бути перенесені на життя духовне, так і про проказу можна сказати, що вона буває духовною. Людина, заражена гріхом, тяжко страждає і страждання ці з тілесними не порівняти. Духовний недуг віддаляє нас не лише від християнської спільноти людей, але найперше – від Бога. Людина гріховна не приходить до храму, не бере участі в богослужіннях і поступово оточує себе такими ж хворими людьми.
Гріхи, чим вони важчі та чим їх більше, віддаляють нас від Христа. Лише в Таїнстві Покаяння через очищення ми можемо знову з’єднатися з Церквою і з Богом, стати не на відстані, як прокажені, а подібно до очищеного самарянина підійти і подякувати Господеві.
У псалмоспівця Давида перший псалом починається з таких слів: блажен муж, що не йде на раду нечестивих, і на путь грішників не стає, і на зборищі губителів не сидить (Пс. 1:1). Блаженна та людина, той християнин, який не спілкується з людьми гріха. Не про тих людей я кажу, які впали, але яких можна настановити, які підлягають виправленню, а про тих, які грішать свідомо, усвідомлюють, в якому стані перебувають, і не розкаюються. Ось із такими людьми на шлях не потрібно ставати. Від цього ж застерігає нас апостол і євангеліст Іоан у своєму посланні: хто перебуває в ученнi Христовому, має i Отця i Сина. Хто приходить до вас i не приносить цього вчення, того не приймайте в дiм i не вiтайте його (2Ін. 1: 9-10). Ось так наставляє нас апостол уникати людей, що не поділяють нашого християнського світогляду. Звісно, тут ідеться про людей, що не визнавали послідовників Христа і не приймали їхньої проповіді в перші роки становлення Христової Церкви. Але ж які близькі ці слова нам і як співзвучні вони із застереженням уникати зборищ нечестивців!
Святитель Димитрій Туптало у своєму слові на цей день говорить, що, як одна хвора вівця впущена у стадо здорових овець може заразити все стадо і як від одного гнилого яблука може зіпсуватися весь урожай, так і віруюча людина здатна заразитися і погинути через товариство одного нечестивця. Не кажемо ж ми: “Покладемо ми гнилий плід до плодів добрих і це яблуко позбудеться гнилі!” Або: “Ось пустимо вівцю хвору до стада, вона побігає між чистими і здоровими і сама видужає!” Не буває такого в природі! І нікому з вас, мабуть, не зустрічалися люди, що цілковито не піддаються впливам інших людей.
Турботливі батьки переживають за своїх дітей і, коли ті йдуть на вулицю, їх не залишає одна думка: в якому товаристві перебувають наші діти, з ким спілкуються, хто має на них вплив і як вони реагують на оточуюче життя? Це будні турботливих батьків. Бо ж ми розуміємо, що проказа духовна поширюється так само швидко поширюється, як і тілесна хвороба. І як тілесно хвора людина, так і людина хвора духовно, що знаходиться у гріховному стані, часто сама собі допомогти не здатна.
Премудрий Сирах застерігає нас від вихваляння інших людей та від самовихваляння. Чому? Тому що цей премудрий чоловік добре знав: сьогодні ця людина блаженна, подвиг чинить, а завтра пішла і впала, бо мала в собі корінь гордині, який ми щедро підлили своєю похвалою. І премудрий Соломон повчає нас про це ж саме, кажучи, що після смерті треба хвалити людину, коли та щось гідне зробила в житті своєму.
Дуже часто люди кажуть: “Я хочу довго прожити!” Але ніхто не задумується над тим, як прожити! Так, усі хочуть прожити довге життя. Але погляньмо назад, озирнімось і побачимо, як часто наші потуги боротися з гріхом залишалися марними, бо ми не подолали гріха в собі, а отже і не могли його подолати ззовні. Для чого ж нам ще більше жити?! Щоби продовжувати грішити?! Жити довго потрібно, щоби примножувати свої успіхи в боротьбі з гріхом. Коли нами керуватиме саме таке бажання жити, це буде приємно Господеві і Він дасть нам довге життя. І не забуваймо дякувати Богові за все, за кожний день свого життя, маючи за приклад прокаженого самарянина.
Отже, готуючи себе до зустрічі великого свята Різдва Христового, задумаймося над тим, для чого насправді ми живемо! Якщо хтось не позбувся тягаря гріховного і духовної прокази, прийдіть і покайтеся, і Господь зцілить від вас і поверне до життя. Почуйте, грішники, що Господь довготерпеливий і многомилостивий і чекає нашого повернення. Амінь!