«О, роде невірний, доки Я буду з вами?
Доки терпітиму вас?» (Мк. 9.19)
Це слова Спасителя світу, стурбованого людською байдужістю і безвір’ям. Як не дивно, але більшість людей вважають себе віруючими людьми. Кажемо, що віруємо, бо розуміємо, що без віри важко жити. Віра допомагає долати перешкоди, які виникають на нашій життєвій дорозі.
Без віри не могли обійтися навіть будівничі комунізму. Руйнуючи віру в Бога, вони намагалися заповнити порожнечу в людських душах вірою в партію і світле комуністичне майбутнє. Але їхня віра, на жаль, була матеріалістичною, бездуховною, а отже мертвою.
Кожен з нас, на жаль, якоюсь мірою контактував з цією вірою і носить її печать у своїй підсвідомості. Ця печать не дає нам можливості, по-справжньому повірити в Бога, відчути Його присутність у нашому житті.
Матеріалістична любов до земних речей, займає дуже важливе місце у наших серцях, що і є причиною нашої бездуховності, а отже, і усіх бід та негараздів, які мають місце у нашому житті. Цілком добровільно людина стає рабою гріха, а її душа, створена на образ Божий, – власністю диявола.
Проте, в супереч тому, що відбувається, багато людей більше ніж переконані у тому, що свої відносини з Богом вони будують правильно. Мовляв, до церкви ходжу, перед Пасхою сповідаюся та причащаюся. Нікого не вбив, нікого не обікрав. Це, до речі, дуже небезпечний стан. Стан самозадоволення і хибне відчуття святості, який називається «прєлєстю» і дається людині від лукавого. Хто відчуває, що перебуває в такому стані, повинен негайно бити на сполох і робити усе можливе, щоб від нього звільнитися.
Бо саме до таких псевдосвятих звертається Спаситель світу у сьогоднішньому Євангелії: «О роде невірний, доки Я буду з вами? Доки терпітиму вас?». Ці слова повинні розбудити наш розум і заставити нас працювати над зміцненням нашої віри.
Із Євангелія ми дізнаємося, що злі духи не хотіли коритися апостолам, поки їхня віра не стала твердою, мов камінь. То, що ж потрібно нам, грішним, щоб звільнитися з під влади злих духів, і чи можливо взагалі це зробити?
Так, можливо, але для цього потрібно мати віру, хоча б як гірчичне зерно, і тоді у людини не буде нічого неможливого, тому що віра є здійсненням очікуваного і впевненість у невидимому. Крім цього, віра дає нам відповідь на життєво важливі запитання: хто я? яке моє походження? звідки і куди я прямую? що буде зі мною після смерті?
Хто має віру, той має ціль життя і напрямок руху. Хто віри не має, той не знає для чого живе, блукає у темряві і його рух хаотичний. Віра – найбільший дар Божий. Щасливий той народ, що вірує в Бога і живе по вірі: «Усякий, хто вірує в Нього, не осоромиться» (Рим.10. 11). А там, де бракує віри – там безлад і неправда: «Немає праведного ні одного; немає, хто розумів би; немає, хто шукав би Бога; всі ухилилися з путі, негідні всі до одного; нема того, хто чинить добро, нема жодного; гортань їхня – відкритий гріб; язиками своїми обманюють… руїни і пагуба на дорогах їхніх… Немає страху Божого перед їхніми очима» (Рим. 3. 10-13, 16, 18.). Як бачимо, без віри в Бога життя перетворюється на пекло.
Людям без віри в Бога злий дух пропонує своє щастя. Він штовхає їх у вир земних розкошій, напоює напитком тілесних насолод, кидає ними у вогонь пристрастей і в каламутні води гріха…
Нас з вами, віруючих людей, Спаситель називає світлом для світу. Він закликає нас: «Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого на небесах» (Мф. 5. 14).
Я хотів би звернути нашу увагу на декілька ознак, які записані у Св. Письмі і є доказом того факту, що людина є дійсно віруючою. У 16 главі Діянь Апостолів євангеліст Лука розповідає про таку подію: «Суботнього дня ми вийшли з міста на річку, де за звичаєм було місце молитви і, посідавши, розмовляли з жінками, що посходилися» (Дії.16. 13). Там було багато жінок, але лише одній з них на ім’я Лідія, яка шанувала Бога, Бог відкрив серце, щоб зважати на те, що говорив Ап. Павло. Прийнявши хрещення, вона благала Апостолів: «Якщо ви признали, що я вірна Господеві, то прийдіть до мого дому і живіть там. І змусила нас» (Дії. 16. 15).
Отже, першою ознакою віруючої людини є відкрите серце, щоб вона могла приймати слово Боже, бути щедрою і проявляти Божу любов.
Друга ознака віруючої людини – відкриті вуха. В Об’явленні Івана Богослова сказано: «Хто має вуха нехай чує, що Дух промовляє Церквам…» (Об. 2. 7). З допомогою відкритих вух людина слухає і кориться Св. Духові як скарбові добра і життя подателю, іде за голосом Христа: «Мого голосу слухають вівці Мої, і Я знаю їх, і вони слідують за Мною» (Ін. 10. 27). Якщо ж людина не чує, вона ніколи не повірить, а якщо не повірить, то не піде за Христом.
Третя ознака віруючої людини – відкриті очі. Коли Христос воскрес із мертвих, Він явився Своїм учням на дорозі до Еммаусу, але, як пише Ап. Лука: «…очі їхні були закриті, щоб не впізнали Його» (Лк. 24. 16). «Коли ж Він сів з ними до столу, поблагословив хліб і подав їм, тоді очі їх відкрилися і вони впізнали Його» (Лк. 24. 31). Відкриті очі потрібні для того, щоб краще пізнати Христа, пізнати силу Його воскресіння (Флп. 3. 10) і наближення часу Його приходу.
Четверта ознака віруючої людини – відкриті руки. «В Іопії була одна учениця, на ймення Тавіфа, що в перекладі Сарною зветься. Вона була повна добрих вчинків і милостині, які чинила. І трапилось тими днями, що вона захворіла і померла… Учні покликали Ап. Петра… І обступили його всі вдовиці, плачучи та показуючи йому сукні і плащі, що їх Сарна пошила, як була живою. Петро встав навколішки і помолився… і, звернувшись до тіла, сказав: Тавіфо, кажу тобі, встань, вона розплющила свої очі і підвелася» (Діян. 9. 41). Відкриті руки потрібні не лише для того, щоб брати, але і щедро подавати, працювати на благо Церкви і допомагати усім, хто потребує допомоги. «Нехай кожен дає, як серце йому призволяє, – не в смутку, не з примусу, бо Бог любить тих, хто дає з радістю!» (2 Кор. 9. 7).
Ну, і п’ята ознака віруючої людини – відкриті уста. Відкриті для захисту Христового вчення перед єретиками і лжепророками. Відкриті для проповіді і утвердження маловірних. Відкриті для утіхи засмучених. Відкриті для молитви і прославлення Божого імені між людьми.
Той, хто володіє відкритим серцем, відкритими вухами, відкритими очима, відкритими руками і устами, той справді є віруючою людиною. Кому ж бракує віри, тому відповідно, бракує цих якостей. Господь навчає нас: «Просіть і дастся вам, стукайте і відчиниться».
Тому, якщо ми вважаємо себе віруючими людьми, то стараймося жити по вірі. «Моїх учнів пізнаєте по любові між собою» – навчає Спаситель світу. Він хоче, щоб віруючі люди були світлом для світу. Тобто, щоб світ міг рівнятися на них, брати з них приклад любові, доброти і милосердя. Пам’ятаймо – доказом справжньої віри є добрі діла. Так як мертвим є тіло без душі, так само мертвою є наша віра без добрих діл. Демони також вірують, що Бог є і тремтять перед ним, але яка їм з цього корись, коли вони нічого доброго не роблять. Амінь.
Протоієрей Мирослав Синиця,
магістр релігієзнавства,
настоятель Покровської парафії м. Березне,
благочинний Березнівського району