В ім’я Отця і Сина і Святого Духа.
Ми святкуємо сьогодні день святих жон-мироносиць, Йосифа Аримафейського і Никодима. Вони небагато згадуються в Євангелії до днів страждань, коли Христос був відданий, узятий, залишений, розп’ятий, убитий, і ось в цей час вони раптом з’являються. Біля хреста – апостолів не було; Іуда повісився, і тільки Іоанн стояв з Божою Матір’ю: тому що він був апостолом любові, як і Матір Божа була любов’ю втіленою, вираженням любові всієї землі до Бога і всієї любові Божественної до нас, людей. І коли була як здавалося здобута перемога зла над Христом, коли Він був відданий і розп’ятий, коли Він помер, ніби безповоротно вражений, тоді з’явилися Йосиф і Никодим, які виявилися вірними Йому не тільки в дні Його учительства, але за днів Його поразки: удаваного, але очевидного ураження, в якому ніхто не міг сумніватися і яке могли перемогти тільки любов і вірність до кінця.
І ось повстає питання перед кожним з нас: ми знаємо, що Христос переміг, і ми не можемо уподібнитися до ні жінок-мироносиць, ні Йосифа Аримафейського, ні Никодима в тому сенсі, що ми не можемо повернутися навіть уявою до страшних днів удаваної поразки Спасителя. Він сказав нам: те, що ви зробили для самої малої, самої нікчемної людини, ви зробили для Мене … І ми всі, всі без вийнятку буваємо постійно ураженими; ми спрямовані на добро – і відпадаємо від добра; ми віримо в добро – і зраджуємо добру; ми прагнемо з усіх сил до того, щоб бути гідними людського звання, – і це нам не вдається .
І ось в ці моменти – а вони трапляються постійно в нашому середовищі, в середовищі всього людства – ми повинні подумати про жон-мироносиць, подумати про Йосифа Аримафейського, про Никодима, і як скеля тверда стояти, підтримуючи один одного. Носіть тягарі один одного, і так ви здійснете закон Христа, – говорить апостол Павло. Якщо ми не будемо нести тягарі один одного, якщо ми не будемо з усіх сил підтримувати один одного, якщо ми не будемо постійно, милосердно, вдумливо, щедро ставитися один до одного саме в моменти, коли нам здається, що наш ближній, наш друг не гідний ні себе, ні нашої дружби, ми не виконаємо закону Христового.
Подумаймо про себе, і про кожну людину, які навколо нас знаходиться, про найближчі – і про випадкові зустрічі; подумаймо про крихкість людську, про те, як легко послизнутися і впасти, і в момент ураження залишимося вірними до кінця, люблячим серцем не зрадимо, і зі страху – не відвернемося. І тоді дійсно, понісши один одного тяготи, ми виконаємо закон Христа, тоді ми увійдемо в сонм тих жінок-мироносиць, з’єднаємося з Йосифом і Никодимом, і залишимося з тими, хто протягом всієї історії життя людства не соромився уражених, не відвертався від занепалих , був Божою любов’ю і Божим промислом. Амінь.