В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!
Сьогоднішнє євангельське читання нам розповідає про два чуда Господні: про зцілення жінки, якій жодні людські сили, ніяке людське знання, ніяка добра воля людей не могли допомогти. І про те, як у відповідь на благання батьків, у відповідь на їх скорботу і тугу Спаситель Христос викликав назад до життя земного молоду дівчину.
Багато розповідей є в Євангелії про чудеса Господні: і кожна з них, будучи одночасно і історичною реальністю, говорить нам щось і про нас самих. День у день з кожним із нас відбувається чудо Боже: силою Божою ми залишаємося живими, силою Божою ми повстаємо від хвороби, силою Божою від відчаю ми повертаємося до надії, від гріха повертаємося до чистого, просвітленого життя. Це такі ж чудеса, як зцілення тіла. І ми звикли до них, і ми вважаємо це звичайним, тому що так постійно нас шукає Господь Своєю милістю, Своєю любов’ю і Своєю творчою, відновлювальною силою. Але ось, станеться з іншою людиною щось подібне до того, що з нами буває постійно, нам видасться, що людина до кінця стала злою, потемніла безпросвітно, померла душею, що нам ніякими силами – ні переконанням, ні залякуванням, ні благанням, ні любов’ю її не повернути до життя – і вже подібно до людей, які оточували одр померлої дівчинки дванадцяти років, ми говоримо Господу: «Ти нічого не можеш зробити, – навіщо Ти прийшов? Що Ти можеш зробити: ця людина вже померла, їй повернення до життя немає»…
Ми забуваємо про дочку Іаіра, ми забуваємо про сина, якого в Наїні воскресив Господь, забуваємо про Лазаря. Але головним чином, забуваємо про те, як Господь нас від смерті веде до життя: від гріха, від злоби, від відчаю, від потемніння душі, від того, що нічого в нас, ніби-то, живого не залишилося… І якщо задуматись про цю розповідь, ми бачимо, як Христос йде в цей будинок горя, в цей будинок, де є справжнє, істинне горе матері, батька, справжніх, правдивих друзів і загальне співчуття, співчуття інших, і ми чуємо, як Йому кажуть: «Навіщо Ти прийшов? Вона померла!». І Христос бере з Собою тільки трьох учнів, які за розповідями і життям являють собою образ віри в особі Петра, любові – в особі Іоана і праведності – в особі Якова. З Собою бере Він і матір і батька, які являють собою чисте горе. В цьому контексті віри, надії, і чистоти, і справжнього благання про справжню, реальну потребу Христос повертає померлу до життя.
Це могло б траплятися з кожним навколо нас: я не кажу про тілесне воскресіння, але говорю про воскресіння душ людських. Але ми так часто стоїмо між чудом і людиною, і говоримо: «Чи варто звернутися до Бога, – що Він може зробити». Кілька років тому, коли я говорив про можливість одній людині ожити, стати новою, творчою, мені було дано відповідь: «Ніяка сила з нього людину не зробить». Тоді я звернувся до того що говорив і запитав: «А скажи – невже нічого Господь в твоєму житті не зробив? Невже Він тебе не змінив до самих глибин, коли ти до Нього звернувся?». І коли ця людина мені відповіла: «Так, з тих пір, як я став православним, все стало новим», – я сказав: «І ти після цього смієш говорити, що Господь безсилий іншого відновити?!».
Вдумаймося в ці випадки: і в євангельську розповідь, і в той випадок, який я вам розповів: вдумаємося, тому що навколо нас незліченна безліч людей, яким потрібно ожити душею, потрібно оновитися, стати новими людьми – але ми їх до Христа не приводимо: ми не говоримо їм, що все можливо, ми не запалюємо в них таку надію, таку віру, таке натхнення, що можуть спалити все, так, щоб залишилося тільки полум’я і світло.
Вдумаймося в це, і коли зустрінемо людину, яка нам здається мертвою, – приведемо її до Того, Хто є і Життя, і повнота життя, і Любов.
Амінь!