сьогодні
23
листопада 2024
Проповідь в неділю М’ясопусну, про Страшний суд.
2 березня 2019
Dubnosobor

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!

Свята Церква присвячує сьогоднішній день спогадові прийдешнього для всіх нас Страшного Суду Божого. Євангельське читання, яке ви чули, описує нам його грізну картину устами Са­мого Судді – Господа нашого Ісуса Христа. Так, браття і сестри, страшне, приголомшливе і разом з тим величне видовище виникне колись при кінці світу. Це буде остаточне торжество добра і правди! Ми найчастіше під­креслюємо невідворотність покарання за гріхи. Так, нерозкаяні грішники матимуть заслу­жену відплату. Але для людського ро­ду це радісний день – день перемоги добра над злом, правди – над неправ­дою.

Все людство і всі ми будемо немину­че присутні там, – і не простими, сто­ронніми спостерігачами, а неодмінни­ми його учасниками. Кожен з нас по­стане там як підсудний – підсудний, але не обов’язково засуджений. Це бу­де Божий Суд, а це означає – спра­ведливий суд, суд безсторонній. Ко­жен від своїх справ або уславиться, або посоромиться.

Від кожного з нас вимагатиметься докладний звіт за все наше земне життя, за кожну його мить – звіт не лише за діла і слова, а й за найпотаємніші думки і почуття. Жоден таємний помисел, жодна при­хована мрія, як би ретельно ми не та­їли їх навіть од самих себе, – ніщо не сховається від всевідання Божого. Слово Боже і власна совість – ось хто буде обвинувачувати нас на цьому суді, – звинувачувати невблаганно і неупереджено. Блаженний буде той, хто зможе протиставити цьому гідний захист – свої добрі справи і щире по­каяння, принесені Богові за свої гріхи ще за життя на землі. Але що буде, коли смерть захопить нас у стані не­розкаяності?

Якщо тут, у наших земних, людських судах, опиниться на лаві підсуд­них справедливо вважається за тяж­ке нещастя, то з яким страхом і трем­тінням ми маємо готуватися до май­бутнього Суду Божого, де перед лицем Самого Бога і в присутності всього світу відкриються всі наші гріховні таємниці? Тут, на землі, ми часто вводимо в ома­ну інших і самих себе і видаємося кра­щими, ніж ми є насправді. А там з усіх спаде покривало лицемірства й облуди, і ми постанемо перед лицем Правди Божої такими, які ми є на­справді, за суттю свого морального життя. Там уже немає покаяння, і владарює саме правосуддя. Там уже не буде милості Божої, яка так щедро сходить на людину під час її земного життя. І горе тому, хто не схотів скористатися або знехтував всепрощенням Божим тут, на землі. “Ідіть від мене, прокляті, в огонь віч­ний, уготований дияволу і ангелам його”, – почує він грізний вирок з уст Праведного Судді.

Яка страшна доля! І дивно! Ми зна­ємо, що чекає на нерозкаяного грішника, а водночас живемо так, начебто це нас зовсім не стосується. Ні про смерть, ні про майбутнє життя ми майже не думаємо. Тільки одна свята Церква невпинно нагадує нам, що, крім зем­ного життя, є вічне життя, яке почи­нається тут і триває за труною, і що земне життя порівняно з ним – не більш, як мить. Без цього нагадування ми, можливо, зовсім забули б про нього.

Разюче це дивне, незрозуміле проти­річчя в людській природі, яке ми по­стійно спостерігаємо навколо себе і в самих собі. Ви знаєте з власного досві­ду, з яким інтересом і з якою пе­редбачливою турботливістю ми намагаємося якнайкраще влаштувати своє земне життя. Ми не шкодуємо ні пра­ці, ні здоров’я, щоб здобути засоби для зручного і спокійного життя, щоб за­безпечити своє майбутнє. Вірніше ска­зати, до цього зводиться у нас весь сенс життя. Чи чекаємо ми якогось для себе благополуччя, ми чека­ємо на нього з не­терпінням, а решта відступає немов на другий план. Коли нам загрожує не­безпека, ми до­кладаємо всіх зусиль, щоб відвернути її: не спимо ночей і шукаємо засобів, щоб уникнути май­бутньої непри­ємності. Одне слово, ма­теріальний добробут і життє­ве щас­тя – центр, навколо якого обертають­ся всі наші думки, почуття і бажання. І в цьому відношенні ми виявляємо невситиму спрагу. Тільки-но досягнемо того, чого посилено прагнули, як виявляється, що наші бажання вже вимагають більшого. І знову починається гонитва за примарами щастя. І так до нескін­чен­ності. Людина ніколи не задоволь­няється своїм тепе­рішнім, а все шукає чогось кращого в майбутньому.

Чим же закінчується це невтомне шукання земних благ? Досить якоїсь випадкової застуди або несподівано виявленої невиліковної хвороби, і без­жалісна смерть одним своїм помахом перетворює на ніщо всі наші мрії і на­магання. Як не згадати при цьому сло­ва Христа Спасителя, звернені до бага­тія, який надбав велике багатство: “Нерозумний! Цієї ночі душу твою візьмуть у тебе; кому ж дістанеться те, що ти наготував?” (Лк. 12, 20). Таке нетривке і ламке земне благополуччя.

Але з якої причини нас майже не ці­кавить наше загробне життя? Можна подумати, що кожен з нас вважає себе безсмертним на землі. Але ж смерть неминуче прийде до кожної людини. Чому ми, живучи на землі, майже не замислюємося: що буде з нами по той бік труни? Де ж здоровий глузд, де наша логіка?

Ми, християни, віримо, що вічне життя існує, що без нього земне жит­тя безглузде. Ми знаємо, що чекає на не­розкаяних грішників, а між тим жи­вемо так, немов і Суд Божий, і вічні покарання грішникам готуються для когось іншого, а нам зовсім не загро­жують.

Не так поводилися святі, пустельни­ки і подвижники благочестя. Вони зав­жди тримали в пам’яті й берегли в сер­ці цей великий день Страшного Суду і готувалися до нього щодня і щого­дини. Це надихало їх на подвиги і на боротьбу з гріхом.

Деякі християни, присипляючи свою совість, заспокоюють себе тим, що не­має підстав боятися Суду Божого, бо любов і милосердя Бога нескінченні. Бог – безмежна любов, і тому все про­щає і покриває. Всі, хто так думає, повинні уважно прочитати 25 главу Євангелія від Матфея. Суд Божий зображено тут з незаперечною ясністю. Його віддалене відлуння відчувається вже тепер і змушує тремтіти не­чисту совість.

Православна Церква, ґрунтуючись на непохитних підвалинах Слова Божого, у суворій відповідності з переданням святих отців і вчителів, визнає всю невичерпну глибину любові й милосер­дя Божого. Але разом з тим вона ві­рує, що Господь не лише безмежно благий, а такою ж мірою і правосуд­ний. Любов і правда, милосердя і пра­восуддя найдосконалішим чином поєд­нуються в Богові, і не лише не ви­клю­чають, а й взаємно доповнюють одне одне. В Богові милість та істина зустрінуться, як говорить Святе Пись­мо, правда і мир облобизаються (Пс. 84, 11).

Любов Божа зробила і робить для нас усе, щоб забезпечити нам блажен­ну вічність. Але за труною вже почи­нається Царство правди Божої. На землі ми маємо повну можливість покаяти­ся в усіх гріхах, і любов Божа прощає кожного розкаяного грішника. Суд Божий – це межа, де любов перехо­дить у правосуддя, де милосердя змі­нюється на відплату. І горе тому, хто не вмів за життя зрозуміти любов Божу і скорис­татися нею, хто відкинув розкриті обійми Отця Небесного.

Любов Божа існує і діє в світі не для того, щоб заохочувати нашу нед­балість і беззаконне, гріховне життя. До чого призводять міркування тих, хто визнає в Богові лише безмеж­ну любов і відкидає правосуддя? Як­що так міркувати, то в земному житті не буде ніякого стримуючого начала: роби все, що хочеш, гріши скільки завгодно – Бог милостивий, усе прос­тить. Чи можна мати про Бога таке неправильне і спотворене уявлення? Звичайно, не можна і навіть грішно!

Піднесемо ж дяку Богові за те, що Він відкрив для нашої користі таємницю майбутнього Свого Суду і Свого пра­восуддя. Нехай ця таємниця буде для нас постійним застереженням і гріз­ним нагадуванням. Вона зупинить і охоронить нас від багатьох гріхів і до­поможе нам тримати свою совість у такому стані, щоб ми спокійно, без страху могли постати в день Страшно­го Суду перед очима правосудного Бога. Амінь!

За матеріалами: Рівненська Єпархія.