В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!
Дорогі брати і сестри!
Усіх вас вітаю з недільним днем – днем, який відкриває ще одну седмицю підготовчу до святої Чотиридесятниці. Цю неділю Церква називає неділею про блудного сина, бо, як ви знаєте, саме сьогодні читається притча з Євангелія від Луки про повернення блудного сина до батьківського дому (Лк. 15, 11-32).
Один чоловік мав двох синів, і ось менший забажав віддалитися від батька, забрав свою частину, пішов у далекий край, і там розтратив своє майно, живучи розпусно. Коли ж настав голод у тому краї, то син той, опам’ятавшись, вирішив прийти до батька і попроситися бути наймитом. А батько, помітивши його ще здалеку, вибіг назустріч йому і, ввівши у свій дім, влаштував святкову вечерю. Старший же син, побачивши це, образився і не хотів порадіти за брата свого, який «був мертвий і ожив, пропав і знайшовся» (Лк. 15, 32).
Слово «блуд», яким іменується гріх тілесної нечистоти, гріх, який руйнує цнотливість людини, у слов’янській мові означає «омана», «блукання» (у рос. оригіналі – «заблуждение»), звідси і «блудити», тобто блукати, помилятися. «Блуд» і «блукання» – це слова одного кореня. Внаслідок блукання, помилок, втрати життєвих орієнтирів, руйнування системи моральних цінностей людина починає зневажливо ставитися до свого тіла і, вступаючи в нечисті відносини з іншими, завдає своєму тілу містичної шкоди. І як влучно сказано про все це в посланні апостола Павла до Коринфян, яке ми сьогодні чули. Людина пошкоджує себе блудною пристрастю і, врешті-решт, стає нездатною увійти в Царство Боже, чому й каже апостол: «Неправедники, блудники Царства Божого не успадкують» (1 Кор. 6, 9-10).
Ця притча говорить нам сьогодні про той спокій і достаток, який є в домі Отця Небесного; і про наше безумство, що змусило нас піти, полишивши батьківський дім. Тому цей менший син, за словами святих Отців, є образом всього падшого людського роду. Але і після падіння нашого Господь не залишає нас. Частина майна, про яку говориться у причті, це є ті дари Божі, якими наповнена всяка людина, це благодать Святого Духа, що дарується кожному християнину. Також даруваннями тими є небо і земля, створені Богом. І ми обираємо землю, залишаємо дім Батьківський і йдемо «у далекий край», тобто віддаляємося від Бога, як невдячні за всі Його добродійства, ховаємося від Нього, як колись ховався Адам у раю. Взявши у Небесного Отця все необхідне, ми відходимо, часто навіть забуваючи про Нього, і розтрачуючи ті щедрі дарування на різні гріховні справи, проводимо життя своє не в пості і молитві, а в блуді та беззаконні.
І тут настає для нас голод. Це, як говорить Святе Письмо, – «не голод хліба, не спрага води, але спрага слухання слів Господніх» (Ам. 8, 11), бо ж «не хлібом єдиним буде жити людина, але всяким словом Божим» (Лк. 4, 4). І цей голод людство відчуває постійно. Тому ми негайно повинні повернутися у дім Отця нашого Небесного, скоро прийти до Святої Церкви і наситити себе Словом Божим, втамувати спрагу свою у Таїнстві Святого Причастя.
Але ні! Ми не поспішаємо, ми залишаємося жити у тій країні, віддаленій від Бога, у цьому грішному світі «який весь у злі лежить» (1Ін. 5, 19), і сповнений «духів злоби піднебесних» (Еф. 6, 12). Ми лишаємося тут пасти свиней, тобто, крім того, що самі усе своє життя проводимо у блуді, то ще й інших навчаємо злоби та нечестивого життя.
І ось ми опам’ятовуємося, згадуючи про той достаток і спокій в батьківському домі. Саме це пізнання самого себе, як говорять святі Отці, і є початок спасіння. Тут ми пізнаємо усю глибину свого падіння і починаємо підносити очі свої до осель небесних, як говорить про це псалмоспівець: «Я підніс очі свої в гори, звідки прийде поміч моя. Поміч моя від Господа, що створив небо і землю» (Пс. 120, 1-2). Так починається наш шлях до Бога, важкий шлях покаяння і плачу. Авва Пімен говорить: «Плач – це дорога, що її вказало нам Святе Писання й наші отці, що говорили: плачте, – крім цієї дороги, немає іншої».
Коли ми робимо перші кроки до Бога, коли ми ще далеко, Він бачить нас і, наповнившись жалем, поспішає нам назустріч. Адже сам говорить: «Ось стою при дверях і стукаю; якщо хто почує голос Мій і відчинить двері, увійду до нього, і буду вечеряти з ним, і він зі Мною» (Апок. 3, 20). Заради нашого повернення Отець звершує найвеличнішу жертву – віддає Сина Свого Єдинородного на смерть, щоб оцей блудний син, що був мертвий, ожив, і який пропав, щоб знайшовся. Але старший син, бачачи радість свого батька за повернення блудного сина, починає заздрити і сердитися на нього. І це кожен із нас, хто вважає себе праведнішим за інших. Та, можливо, той, кого ми вважаємо грішником, приніс покаяння і за це прийнятий і помилуваний в очах Божих.
Ми згадуємо притчу про блудного сина напередодні Великого посту – особливого часу в житті кожної людини. Піст дається нам для того, щоб ми про все подумали, помолилися, оцінили своє життя, свої вчинки, свої думки, піддали їх неупередженому суду – внутрішньому суду голосу своєї совісті, і помолилися Господу про прощення своїх гріхів і про позбавлення від гріховного полону. І нехай для кожного з нас притча про блудного сина стане великим джерелом надії на те, що Бог простить нас, зцілить від гріхів – і теперішніх, і минулих, допоможе знайти мир і радість життя у спілкуванні з Ним в домі Отчому.
Амінь!