В імʼя Отця і Сина і Святого Духа!
Дорогі брати і сестри!
Численні хвороби, що відвідують нас і наших ближніх свідчать про наші численні душевні немочі, маловір’я, малодушність, слабохарактерність та холодність наших молитов. Бо сказано у Святому Писанні : «Молитва віри зцілить недужого, і Господь його підійме, а коли він гріхи вчинив, простяться йому» (Як. 5: 15).
Розійшовся по всіх околицях слух, що Господь Ісус Христос в одному капернаумському будинку настановляє словом істини незліченну кількість народу. Почувши про це четверо приятелів не гаяли час і пішли в дорогу, щоби показати Ісусові свого немічного приятеля. Четверо несли розслабленого, свого товариша, несли його на ліжку – він же перебував в такому жахливому стані, що не мав можливості навіть рухатися. Вони марно проштовхувалися крізь багатолюдний натовп, щоб наблизитися до Господа. І тоді вони піднялися на покрівлю будинку, розкрили її і через покрівлю, з працею і зусиллями, спустили ліжко, на якій лежав немічний, до ніг Цілителя. Настільки сильна була їх віра в Христа!
В Палестині того часу це було природно. Юдеї вважали, що гріх і страждання невіддільні один від одного. Вони стверджували, що якщо хто страждає, то він обов’язково мав згрішити. Це також стверджували друзі старозавітного Іова: «Де, – запитував Еліфаз із Теману, – праведні бували знищенні?» (Іов. 4: 7). У єврейських рабинів була приказка: «Ще жоден стражденний не був зцілений перш ніж йому були прощені всі гріхи його».
Ісус, побачивши їхню віру, каже розслабленому: «Сину, відпускаються тобі гріхи твої» (Мф. 9: 2). Господь хоча й не чув сповідання їхньої віри, прозорливість Його проникала до самих таємних глибин людського серця, і розглядаючи ці глибини сердечні, Господь бачив їхню велику віру. Але й Своїми тілесними очима Він побачив і пізнав віру тих, за чиїми стараннями і працею, яку вони тут доклали, щоб принести хворого до Нього. «Отже, віра їхня була очевидна і для духовного, і для тілесного зору Господа» – навчає святитель Миколай Сербський.
Бачимо, що першопричиною усіх наших душевних і тілесних недуг є гріх. Тому-то зцілюючи розслабленого, Спаситель почав з того, що вирвав сам корінь його мук і страждань – відпустив розслабленому гріхи.
Цей чоловік був і розслабленим і грішним. Біль, яку він переносив не можна було розділити, бо це було розслабленням тіла і гріхом душі. Першим він наблизився до смерті, а другим – до мук. І життя його, і порятунок знаходилися в крайній небезпеці.. І ось, завдяки своїм чотирьом приятелям, цей нещасний з’явився туди і отримав від небесного Лікаря подвійне зцілення двоякої недуги. Для душі – прощення гріхів : «Сину, відпускаються тобі гріхи твої» (Мф. 9: 2), а для тіла – зцілення розслаблення: «Встань, візьми постіль твою і йди в дім твій» (Мф. 9: 6).
Хотів би у цьому місці звернути вашу увагу, дорогі в Христі браття і сестри, на дві події в нинішньому євангельському оповіданні – на страждання хворого і силу Господа. Розслаблений – яке жахливе видовище становить така людина для всіх її оточуючих. Святитель Ілля Мінятій свідчить: «Це – живий образ померлої людини, непохований труп, живі останки, які всередині живуть, бо мають ще дихання, а ззовні померли, бо немає у них ніякого руху, – тяжке поєднання життя і смерті! Немає в нього надії на лікаря або ліки. Зцілення невиліковної хвороби він чекає тільки від досконалої смерті. Хіба це не є найтяжчі страждання?»
Та чуємо згодом лише при одному слові нашого Спасителя : «Встань, візьми постіль твою і йди в дім твій» (Мф. 9: 6) – розслаблений збирається з силами і на превеликий подив присутніх, які бачили його обличчя «Встав і зараз же, взявши постіль, вийшов на очах усіх (Мк. 2: 12). Чудо, що сталося над тілом, зцілило також душу.
Святитель Григорій Палама тлумачить подію так: «Під ложем слід нам розуміти, що це є тіло, в якому спочиває розум, який керується плотськими прагненнями та бажаннями, і який, пригнічений тілом, дотримується справ гріховності. Але після одужання, наш розум тепер самостійно керує, провадить і носить тіло, як підвладне йому, через нього мають шанс існування плоди і справи покаяння. Але щоб ви знали, що Син Людський має владу на землі прощати гріхи, – тоді каже розслабленому: “встань”».
Прекрасні слова свт. Іоана Золотоустого: «Оскільки не можна бачити зцілення душі, а зцілення тіла очевидно, то я приєдную до першого і останнє, яке, хоча і нижче, але очевидніше, щоб за допомогою цього запевнити у вищому та невидимому». Чудо зцілення, яке відбулося за цими словами Господа підтвердило, що наділений Божественною силою Христос недаремно сказав розслабленому: «Прощаються тобі гріхи твої». «Своє повне одужання розслаблений засвідчив тим, що взяв на себе свою постіль – ложе, на якій його принесли до Господа» – повчає святитель.
Праведний Іоан Кронштадський коментуючи про вже почуті нами слова Спасителя: «Сину, відпускаються тобі гріхи твої» та «Встань, візьми постіл твою» вчить нас: «Що означає такий спосіб лікування? Це означає те, що всі хвороби є наслідком наших гріхів і, що неможливо абсолютно позбавитися від хвороб не очистившись перш від гріхів. Як не можна знищити наслідків, не знищивши причини. Так як і тепер часто буває між нами багато хворих, котрі шукають коштів від хвороб: для загального повчання і користі, поговоримо нині про тісний зв’язок наших гріхів з хворобами тілесними. Між хворобами і гріхами існує такий зв’язок: гріх згубний для душі, разом з тим руйнівний і для тіла».
Блаженний Феофілакт Болгарський сьогодні звертається до кожного з нас: «І нині є Христос в Капернаумі, у будинку розради, тобто в Церкві, яка є будинком Утішителя. Нехай кожен з нас визнає перед Господом: я розслаблений, тому що сили душі моєї недієві і нерухомі на добро, але коли чотири апостоли – євангелисти візьмуть і принесуть мене до Господа, тоді почую слово Його: “Сину, відпускаються тобі гріхи твої”».
Тепер час духовного зцілення. Отже будемо віддалятися від гріхів, якими душа болісно страждає. Бо кожен з нас робиться сином Божим через виконання заповідей. Тоді за словом пророка Ісаї «Тоді відкриється, як зоря, світло твоє, і зцілення твоє швидко проросте, і правда твоя піде перед тобою, і слава Господня буде супроводжувати тебе» (Іс. 58: 8).
Амінь!