За словами святого Степана Святогорця, після Вознесення Господа Ісуса Христа, його учні разом з Пресвятою Богородицею перебували в Сіонській горниці – чекали Утішителя, який наказав їм «позостаньтеся в Єрусалимі, аж поки зодягнетесь силою з висоти». Тоді апостоли почали кидати жереб, щоб дізнатися, кому із них і в якій країні випаде проголошувати Святе Євангеліє. Пречиста промовила:
– Хочу і я кинути жереб разом з вами, щоб і я мала країну, яка за волею Божою належатиме Мені.
Жереб визначив країну, яка дісталась Матері Божій – це Грузинська земля. Одразу ж після Сходження Святого Духа, Пресвята Богородиця хотіла податись у свій уділ. Аж тут з’явився Ангел Божий і промовив:
– Не покидай Єрусалима, залишись тут на деякий час. А Грузинська земля, яка дана Тобі Богом, згодом засяє світлом Христовим і Твоє владарювання буде на ній.
Це провидіння Боже здійснилось через три століття після Вознесіння Христового. Цьому ж посприяла Преблагословенна Мати Божа, яка послала у Грузію святу діву Ніну проповідувати слово Боже.
Свята Ніна народилася в Каппадокії, що на сході Малої Азії, у знаній і благочестивій сім’ї. Батько – римський воєвода Завулон, був родичем святого великомученика Георгія; мати – Сусанна – сестра тодішнього єрусалимського патріарха. У 12 років Ніна разом з батьками подалась у святе місто – Єрусалим. Тут її батько Завулон, яріючи любов’ю до Бога і бажаючи послужити Йому чернечим подвигом, прийняв благословення від блаженного патріарха Єрусалимського іти у Йорданську пустелю. Сльози котились по щоках, коли батько прощався зі своєю єдиною донечкою Ніною, яку він віддав Богу, – Отцю сиріт і Захиснику удів. Місце подвигів і смерті цього Божого угодника невідоме і досі. Мати ж святої Ніни прислуговувала бідним і хворим жінкам.
Святу Ніну віддали на виховання до однієї благочестивої стариці Ніанфори. Дівчинка була дуже талановита. За два роки перебування у стариці вона твердо засвоїла правила віри і благочестя. Щодня з ревністю вона читала Святе Письмо. Серце її палало любов’ю до Христа, Сина Божого, який, щоб спасти людей, пішов на хресні терпіння і хресну смерть. Коли Ніна читала зі сльозами на очах євангельську проповідь про розп’яття Христа Спасителя, вона задумалась над долею хітона Господнього.
– Де ж тепер є ця земна порфіра Сина Божого? – запитувала Ніна свою наставницю. – Не може бути, щоб загинула на землі ця велика святиня.
Тоді Ніанфора розказала все, що їй було відомо про долю Христового хітона.
– На північному сході від Єрусалима є країна Грузія, а в ній – місто Мцхет. Воїн, якому під час жеребкування дістався хітон Христа, відніс його у Грузинську землю.
Ніанфора додала, що жителі цієї країни, а також вірмени та інші прилеглі племена, досі перебувають у тьмі язичницьких вчень.
Слова стариці глибоко запали в серце святої Ніни. День і ніч вона молила Пресвяту Богородицю, щоби Та удостоїла її побачити Грузинську землю, знайти хітон Ісуса Христа, який зіткала Богоматір Своїми руками, і прикластися до нього. Також вона молила Пресвяту, аби Та послала її в Грузію проповідувати Святе Слово Господнє, яке було чужим для тамтешнього народу. Пречиста почула молитви Своєї раби. З’явившись уві сні, Мати Божа сказала:
– Йди у Грузинську землю, проповідуй там Євангеліє Господа Ісуса Христа і отримаєш благословення перед Обличчям Його. А я буду твоєю Покровителькою.
– Але як, – запитала Ніна, – я – слабка дівчина, зможу виконати це велике доручення?
Пресвята Діва, вручивши Ніні хрест, сплетений з виноградних грон, відповіла:
– Візьми цей хрест. Від буде для тебе захисним щитом від усіх видимих і невидимих ворогів. Силою цього хреста ти піднесеш в цій країні стяг віри у Сина Мого і Господа.
Проснувшись і побачивши у своїх руках чудесний хрест, свята Ніна стала цілувати його зі сльозами радості і захоплення. Потім вона зв’язала його своїм волоссям і пішла до свого дядька – патріарха Єрусалимського.
Коли блаженний патріарх почув про з’явлення Богоматері і про повеління іти Ніні у Грузинську землю для проповідування Євангелія, то, побачивши в цьому явне виявлення волі Божої, благословив юну діву на подвиг проповідування.
Коли настав час іти святій Ніні у Грузинську землю, патріарх привів її у храм Господній до святого вівтаря і, поклавши на її голову свою руку, молився:
– Господи Боже, Спасителю наш! Відпускаю цю сироту – отроковицю на проповідь Твого Божества, передаю її у Твої руки. Благоволи, Христе Боже, бути її заступником і наставником всюди, де буде вона проповідувати про Тебе, і дай словам її таку силу і премудрість, яким ніхто не зможе перечити. Ти ж, Пресвята Богородице Діво, Заступнице всіх християн, зодягни Своєю силою, проти ворогів видимих і невидимих, отроковицю, яку Ти Сама обрала для проповідування Євангелія Сина Твого, Христа Бога нашого, серед язичницького народу. Будь завжди для неї покровом і захистом, не залиши її без Своєї милості, доки не виконає вона Твоєї святої волі!
У той час із Рима у Вірменію утікали 52 діви разом з царівною Ріпсімією і їх наставницею Гаіанією через намір царя Діоклітіана одружитися з Ріпсімією, попри те, що вона дала обітницю незайманості і увінчалась Небесному Мужу-Христу.
Ніна разом зі святими дівами досягла кордонів Вірменії. Згодом вони оселилися за містом у наметі, який розклали біля виноградного точила.
Як тільки Діоклітіан дізнався, що Ріпсімія ховається у Вірменії, він надіслав лист вірменському царю Тірідату, який на той час був ще язичником, щоби той відшукав царівну і повернув її в Рим, або ж, якщо захоче, може одружився з нею. Слуги Тірідата знайшли Ріпсімію. Коли цар побачив її, то сказав, що бажає царівну мати собі за жінку. Свята сміливо відповіла йому:
– Я заручена з Небесним Мужем-Христом. Як же ти посмієш торкатися Христової нареченої?
Тірідат, збуджений тваринним інстинктом, гнівом і соромом, наказав віддати святу на муки. Після численних жорстоких тортур тіло Ріпсімії порубали на частини. Такої ж долі зазнали усі діви і їх наставниця Гаіанія. Лише свята Ніна чудом спаслась від смерті – невидима рука направила її у кущ диких нерозцвілих троянд, де вона сховалась від убивць.
Піднявши очі, Ніна побачила, як душі святих мучениць відходили у небо. Тоді свята з риданням вигукнула:
– Господи, Господи! Чому Ти залишив мене одну серед цих єхидн?
У відповідь ангел промовив:
– Не сумуй, потерпи трішки, адже і тебе Господь візьме у своє Царство слави. Але це буде тоді, коли колюча і дика троянда, яка навколо тебе, вкриється духмяним цвітом. Тепер піднімись і йди на північ, де достигають великі жнива, але де немає женців.
Згідно з цим повелінням, свята Ніна попрямувала сама в далеку дорогу. Утомившись, дівчина присіла на камінь і почала роздумувати: куди веде її Господь? Які будуть плоди від її праці? І чи недаремною буде ця далека і нелегка подорож? Заглибившись у роздуми, вона заснула і побачила сон: їй явився високий муж. Волосся його спадало на плечі, а в руках у нього був паперовий згорток, у якому містився текст грецькою мовою. Розгорнувши згорток, він дав його Ніні і наказав читати, а сам зник. Проснувшись і побачивши в руках чудесний згорток, свята Ніна прочитала наступні євангельські слова:
«Істинно кажу вам: де тільки оця Євангелія проповідувана буде в цілому світі, – на пам’ятку їй буде сказане й те, що зробила вона.
Нема ні чоловіка, ні жінки: всі бо є ви єдині в Христі Ісусі.
Промовляє тоді їм Ісус: «Не лякайтесь! Ідіть, повідомте братів Моїх, – нехай вони йдуть у Галілею, – там побачать Мене!».
«Хто вас приймає – приймає Мене, хто ж приймає Мене, – приймає Того, Хто послав Мене».
Бо дам Я вам мову та мудрість, що не зможуть противитись чи суперечити їй всі противники ваші.
А коли вас водитимуть до синагог, і до урядів, і до влад, – не турбуйтеся, як або що відповідати чи що говорити, – Дух бо Святий вас навчить тієї години, що потрібно казати!
І не лякайтесь тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може.
Тож ідіть, і навчіть всі народи, хрестячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку, Амінь!».
Це Божественне видіння підкріпило святу Ніну у подальшій нелегкій дорозі. Тяжку працю, голод, спрагу і страх перед хижими тваринами довелось подолати святій, аж поки вона прибула у древнє місто Урбнісі. Тут вона прожила близько місяця, і дізнавшись, що чоловіки з міста ідуть у Мцхет на поклоніння своїм лжебогам, Ніна примкнула до них.
День був ясний і сонячний. Перший день перебування Ніни у місті, яке вона мала навернути до Бога, став останнім днем господарювання там язичницьких ідолів.
Натовп народу з благоговінням стояли перед своїми богами, а жерці тим часом приготовляли усе потрібне для принесення кровавих жертв. Згодом почувся у повітрі запах фіміаму, потекла жертовна кров, загриміли труби та тимпани, і люди разом з царем вклонились язичницьким богам. Свята Ніна не могла дивитись на усе це, і, піднісши очі, почала молитись:
– Всесильний Боже! Дай цьому народові пізнати Тебе. Роздуй ці ідоли, як вітер роздуває пил і попіл. Поглянь з милістю на цей народ, який Ти створив своєю правицею, і ушанував Своїм Божественним образом. Ти, Господи і Владика, – так полюбив Своє творіння, що Свого Сина Єдинородного віддав за спасіння людства, – визволи душі цих Твоїх людей від погибельної влади князя тьми, який засліпив їх розумні очі, тому вони не бачать істинного шляху до спасення. Благоволи, Господи, побачити мені знищення цих гордих бовванів. Зроби так, щоб цей народ і всі люди землі зрозуміли подароване Тобою їм спасення, щоби і північ, і південь зраділи разом з Тобою, і щоб всі народи поклонилися Тобі, Єдиному Предвічному Богу, в Єдиному Твоєму Синові, Господу нашому Ісусу Христу, якому належить слава на віки.
Ще не закінчила свята молитись, як тут раптово грозові хмари піднялись із Заходу і швидко понеслись течією ріки Кури. Побачивши небезпеку, люди почали втікати, Ніна ж сховалась у щілині гори. Блискавки одна за одною спалахували над тим місцем, де були ідоли. За деякий час язичницькі боги були розбиті, стіни капища попадали, а річкові води понесли за течією уламки, які ще залишились від гордих бовванів. Усе це сталося в день Преображення Господнього.
Опісля, свята Ніна ввійшла у місто Мцхет. Коли вона прямувала до царського саду, то дружина садівника Анастасія, вийшла їй назустріч, наче до знайомої. Анастасія поклонилась святій, привела її у свій дім і, омивши ноги і помазавши голову олією, дала їй хліба і вина. Ніна залишилась жити у цьому домі. Та згодом, за бажанням святої Ніни, чоловік Анастасії побудував для неї невеличкий будинок у саду. Тут свята Ніна день і ніч перебувала у молитві перед хрестом, який дала їй Богоматір. Із цього будиночка відкрились світлі подвиги і чуда, які творила свята у славу Божу. За молитвами святої, Анастасія, яка була неплідна, позбавилась цієї хвороби і стала матір’ю численної і щасливої сім’ї. Саме Анастасія була першою жінкою, яка увірувала у Грузії в Христа.
Згодом свята Ніна почала відкрито проповідувати Євангеліє і закликати грецьких язичників і юдеїв до покаяння і до віри Христової. Її благочестиве, праведне життя було відоме усім і народ тягнувся до святої поглядом, слухом і серцем. Жителі міста, а особливо єврейські жінки, стали часто приходити до Ніни, щоб послухати з її уст нове вчення про Царство Боже і вічне спасення. Багато хто таємно увірували в Господа.
Авіафар, який прийняв Христа, розказав святій Ніні про хітон Господній. Еліоз – дід Авіафара, отримав з Єрусалима лист, у якому було написано:
«Той, до Кого приходили персидські царі з дарами на поклоніння, виріс і став проповідувати, що Він – Христос, Месія і Син Божий. Прийдіть в Єрусалим, щоб побачити Його смерть, якій Він буде відданий згідно з законом Мойсея».
Коли Еліоз збирався іти в Єрусалим, мати його благочестива стариця з роду первосвященика Ілії, сказала йому:
– Іди, сину мій, за царським кличем, але благаю тебе, – не будь разом з нечестивими проти Того, Кого вони планують вбити. Він – Той, про Кого проповідували пророки, Той, Хто є загадкою для мудреців, Він є таємницею, яка прихована від початку.
Еліоз разом з Лонгіном Каренійським прийшов у Єрусалим і бачив як розпинали Христа. Мати Еліоза залишилася в Мцхеті. Напередодні Пасхи, вона раптово почула у своєму серці, ніби удари молотка, яким забивають цвяхи, і голосно промовила?
– Загинуло сьогодні царство Ізраїлю, тому що віддали на смерть Спасителя та Визволиителя його. Народ цей буде винен у крові свого Творця і Господа. Горе мені, що я не померла раніше: не чула б я цих страшних ударів! Не побачу я більше на землі Славу Ізраїлю!
Сказавши ці слова, вона померла. Еліоз, який був присутній на розп’ятті Христа, придбав хітон Ісуса від римського воїна, який отримав його за жеребкуванням, і приніс його в Мцхет.
Сестра Еліоза – Синодія, вітаючи його з благополучним поверненням, розказала йому про чудесну і миттєву смерть матері і про її передсмертні слова. Коли Еліоз показав сестрі хітон Господній, Синодія, взявши його, почала цілувати зі сльозами і, притиснувши його до грудей, зразу ж померла. Ніхто не зміг вийняти із рук померлої цю священну одежину. Згодом Еліоз поховав сестру разом з хітоном таємно, так, що до сьогодні ніхто не знає місця поховання Синодії. Дехто припускає, що могила розміщена всередині царського саду, де тоді ріс великий кедр.
Почувши цю розповідь, свята Ніна почала молитись біля цього дерева, проте вона сумнівалась у тому, що хітон Господинь лежить саме там. Таємні видіння запевнили святу, що це є святе місце, яке в майбутньому буде прославлене.
Та свята Ніна не переставала проповідувати слово Боже. Разом з нею славили Христа її учні, особливо Сидонія і її батько Авіафар. Навіть цар роздумував про віру Христову, адже ця віра поширилась не тільки у сусідній Вірменії, але і в Римській імперії, де цар Константин переміг ім’ям Христа всіх ворогів. Також Римський цар прийняв християнство і став захисником віруючих.
Грузія була під владою римлян, і син Міріана – Бакар, був у той час заручником в Римі. Тому Міріан не боронив Ніні проповідувати Христа у своєму місті. Ненавиділа християн дружина Міріана, цариця Нана, яка була жорстокою до християн, адже сердечно шанувала бездушних ідолів. Цариця навіть наказала спорудити пам’ятник богині Венері у Грузії.
Та згодом трапилась біда. Цариця захворіла. І чим більше зусиль докладали лікарі, щоб вилікувати хвору, тим більше обертів набирала хвороба. Цариця була при смерті. Жінки, які прислуговували біля неї, побачивши велику небезпеку, стали просити царицю, щоб вона покликала старицю Ніну, яка лиш однією молитвою до Господа зціляє всяку хворобу. Цариця наказала привести до неї Ніну. Свята ж, випробовуючи віру і смирення цариці, мовила:
– Якщо цариця хоче бути здоровою, нехай прийде до мене сюди у будиночок, і я запевняю, – вона отримає тут зцілення силою Христа, Бога мого.
Цариця покорилась волі святої і наказала своїм слугам занести її до будиночка Ніни. Слідом, йшов син цариці Рев і сила-силенна народу.
Свята Ніна розпорядилась, щоб хвору поклали на її ложе, і, клякнувши перед царицею, почала сердечно молитись до Господа, Лікаря душі і тіла. Потім, взявши хрест, поклала його на голову, ноги та обидва плеча хворої, таким чином перехрестивши царицю. Як тільки вона це зробила, цариця піднялась з постелі здоровою. Подякувавши Господу Ісусу Христу, цариця перед святою і народом, а опісля, і вдома, перед чоловіком своїм, визнала, що Христос є істинним Богом. Свята стала для цариці подругою і постійною співрозмовницею. Сам цар Міріан зволікав відкрито визнавати Христа, а старався, навпаки, бути ревним ідолопоклонником. Одного разу він навіть хотів винищити проповідників Христових і Ніну теж.
Близький родич персидського царя, чоловік вчений і ревний прибічник зороастрового вчення, прийшов у гості до Міріана. І ось у нього вселився біс. Боячись гніву персидського царя, Міріан вмовляв через послів святу Ніну, аби вона прийшла і зцілила царевича. Свята наказала привести хворого до кедра, який був всередині царського саду, повернула царевича обличчям на схід і з піднятими руками наказала йому тричі промовити: «Відрікаюсь від тебе, сатано, і передаю себе Христу, Сину Божому!».
Як тільки біснуватий тричі промовив ці слова, дух, потрясши царевича, звалив його на землю, наче мертвого. Однак, біс не зміг протистояти молитві святої діви, і вийшов з хворого. Царевич після хвороби увірував в Христа і повернувся у свою державу християнином. Цього Міріан не хотів більше, аніж смерті царевича, тому що Міріан боявся гніву персидського царя, який був ідолопоклонником. Цар Міріан почав погрожувати смертю святій Ніні і всім християнам, які перебували в місті.
Згодом і Міріан увірував в Христа. Для Грузії він був тим, ким імператор Константин був у той час для Рима і Греції. Господь обрав Міріана, щоб він керував «спасінням Грузинської землі».
Згодом цар Грузії направив послів до Греції до імператора Константина з проханням прислати йому єпископів та священиків, які б охрестили народ, навчили вірі Христовій і затвердили в Грузії святу Божу церкву. Поки посли виконували наказ царя, Ніна проповідувала народу Євангеліє, вказуючи істинний путь до спасіння душ і успадкування небесного Царства. Учила народ молитись, таким чином готуючи їх до святого хрещення.
Цар забажав до приходу священиків побудувати храм Божий і обрав для цього місце, яке вказала свята Ніна, – у своєму саду, саме там, де ріс кедр.
– Нехай цей тлінний сад перетвориться у нетлінний і духовний сад, який даватиме плоди для життя вічного! – промовила свята Ніна.
Кедр зрубали. З шести сучків витесали шість стовпів, на яких триматиметься уся будова. Коли хотіли підняти сьомий стовп, якого витесали із самого ядра дерева, щоб заложити основу храму, усі здивувались, – його неможливо було підняти. При сутінках, опечалений цар пішов додому, роздумуючи над тим, щоб це могло означати? Розійшовся і народ. Тільки Ніна зі своїми ученицями залишилась там на всю ніч. Вони молились і обливали слізьми пень зрубаного дерева. Рано-вранці з’явився святій Ніні дивний юнак, підперезаний вогняним поясом, і сказав їй на вухо три якихось таємних слова, почувши які, свята впала на землю і вклонилась йому. Потім цей юнак підійшов до стовпа і, обнявши його, підняв високо в повітря. Стовп світився, наче блискавка, так, що освітив все місто. Цар з народом зібрались там, і зі страхом та радістю дивилися на чудесне видіння. Згодом стовп став нерухомо на своє місце. З нього почало текти пахуче і цілюще миро. А всі, хто з вірою помазувався цим миром, отримували зцілення недуг.
Велика кількість народу, яка приходила до цілющого стовпа, спонукала царя побудувати навколо огорожу. Це місце почали шанувати не тільки християни, але і язичники. Згодом було закінчено будівництво першого в Грузії дерев’яного храму.
Цар Константин радо прийняв послів і відгукнувся на прохання царя Міріана, пославши у Грузію Антіохійського архієпископа Євстафія з двома священиками і трьома дияконами. Також імператор дав усе необхідне для здійснення богослужіння. Згодом цар Міріан зібрав усіх керівників областей, воєводів і придворних для того, аби вони прийняли хрещення у річці Курі. Неподалік, священики хрестили і народ.
Не прийняли хрещення Мцхетські євреї, окрім первосвященика Авіафара зі своєю сім’єю і ще п’ятдесят сімей, які були нащадками розбійника Варавви.
Так, з Божою допомогою, архієпископ Євстафій разом зі святою Ніною навернули до Господа Грузинський народ. Затвердивши на грецькій мові богослужіння і освятивши перший в Мцхеті храм на честь дванадцяти апостолів, архієпископ Євстафій повернувся в Антіохію. А в Грузії поставив єпископа – ним став пресвітер Іоанн, який залежав від Антіохійського престолу.
Після декількох років, благочестивий цар Міріан відправив до Константина послів, які від імені царя Грузинського, просили імператора прислати в Грузію якомога більше священиків, щоб усі в Грузинській землі мали змогу слухати слово спасіння і вхід у вічне Христове Царство було відкрите для всіх. Просив цар прислати і вправних архітекторів для будування кам’яних церков. Константин виконав прохання Міріана. Окрім великої кількості золота і срібла, імператор вручив послам частинку животворящого древа хреста Господнього, який віднайшла свята Єлена, матір Константина. Також Римський правитель дав один із цвяхів, яким були прибиті до хреста пречисті руки Господні, а також ікони Спасителя, Пресвятої Богородиці, і ще мощі мучеників. Константин відпустив сина Міріана – Бакурія, який довгий час був заручником у Римі.
Згодом у Грузії римські архітектори заснували перший храм у селі Єрушети, де залишили цвях з хреста Господнього. А другому храму, що був закладений у селі Манглисі, подарували частинку Животворящого древа. Кам’яний храм на честь Преображення Господнього у Мцхеті за бажанням царя і вказівкою Ніни, був закладений в царському саду, біля будиночка святої. Та свята не побачила цього храму у завершеному вигляді.
Ховаючись від слави і хвали, що приносили святій і цар, і народ, а яріючи ще більше служити Богові, Ніна проміняла багатолюдне місто на гори, на безводні висоти Арагви. Молитвою і постом свята готувалася до нових трудів на благо своєї душі. Жила вона у невеличкій печері, яка ховалась за гілками дерев. Ніна слізьми вимолила воду із каменя, з якого і досі котяться каплі води, мов сльози, тому його називають в народі «слізним».
Жителі Мцхета бачили чудесне видіння: протягом декількох ночей новозбудований храм прикрашав світлий хрест з вінком із зірок, який височів над ним. Коли надходив ранок, від цього хреста відділялись чотири найсвітліші зірки і розходились – одна на схід, друга – на захід, третя освічувала церкву, дім єпископа і місто, а четверта, освітивши будиночок святої Ніни, піднімалась на вершину скелі, на якій росло одне величне дерево. Ні єпископ, ні цар не розуміли, що це означає. Та свята Ніна сказала зрубати це дерево, витесати з нього чотири хрести. Перший поставити на скелі; другий – на західному боці від Мцхета, на горі Тхоти – місті, де цар Міріан спочатку осліп, а потім прозрів і визнав Істинного Бога; третій віддати царській невістці, дружині Рева, Соломії, щоб та поставила хрест у своєму місті Уджармі; четвертий віддати у село Бодби – володіння Кахетинської цариці Соджі (Софії), до якої Ніна згодом відправиться, щоб навернути царицю до віри Христової.
Узявши зі собою пресвітера Іакова і одного диякона, свята Ніна подалась у гірські краї, на північ від Мцхета, проголошувати там євангельські вчення. Дикі горці під впливом Божественної сили євангельського слова, чудесних видінь, згодом прийняли Євангеліє царства Христового, знищили своїх бовванів і охрестились від пресвітера Іакова. Пройшовши Кокабети і навернувши всіх жителів до християнської віри, свята проповідниця направилась на південь Кахетії. Коли досягла поселення Бодби – кордонів її святих подвигів і земного мандрування, оселилась там. Побудувавши на схилі гори хатинку і проводячи дні і ночі в молитві перед святим хрестом, Ніна швидко привернула до себе увагу жителів цього краю. Вони постійно збиралися у Ніни, щоб послухати вчення про Христову віру і про шлях до вічного життя. У Бодби жила цариця Соджа (Софія), яка одного разу разом з іншими прийшла послухати Ніну. Згодом цариця зі своїми царедворцями і народом охрестилась від пресвітера Якова.
Завершивши в Кахетії останню справу свого апостольського служіння у Грузинській країні, свята отримала Боже одкровення про наближення своєї смерті. Повідомивши про це царя Міріана, свята просила для нього і для його земель вічне благословення Боже і Пречистої Діви Богоматері. Ніна написала до царя лист:
«Я, як мандрівниця та чужинка, відходжу тепер з цього світу і піду шляхом своїх отців. Прошу тебе, царю, відправ до мене єпископа Іоанна, щоб він приготував мене до вічного життя, бо день смерті моєї вже близько».
Прочитавши лист, цар разом з придворними і єпископом швидко направились до вмираючої, яку застали ще живу. Численний народ, оточивши смертне ложе святої, зрошували його слізьми; багато хворих отримували зцілення, доторкнувшись до її постелі. На кінець, свята Ніна, на прохання її учениць, розказала про своє походження і життя. Соломія з Уждарми записала цю розповідь.
– Нехай буде описане моє бідне і ліниве життя, щоб воно було відоме і дітям вашим нарівні з вірою вашою і любов’ю, якою ви полюбили мене. Нехай нащадки знають про ті видіння Божі, які ви бачили своїми очима і яких ви є свідками.
Потім вона дала декілька напучувань, благоговійно причастилась Тіла і Крові Христа із рук єпископа, а ще висловила прохання: похоронити її тіло у тому будиночку, де вона є тепер для того, щоб Кахетинська церква «не була сиротою». Потім – віддала дух свій у руки Господа.
Смерть великої проповідниці віри і благочестя опечалила народ, який хотів перенести тіло святої у Мцхетську соборну церкву і поховати Ніну біля живоносного стовпа. Та попри усі зусилля, гріб святої Ніни не могли зрушити з місця. Тому святу поховали на місці її вбогої хатинки у поселені Бодби.
За деякий час цар Міріан заложив на могилі святої Ніни храм, а його син Бакур – добудував його і освятив на честь родича Ніни, святого великомученика Георгія. Храм цей відновлювали безліч раз, та жодного разу він не був на грані знищення. Храм зберігся і до сьогодні.
Господь прославив нетлінне тіло святої Ніни. На її гробі було безліч чуд. Благодатні знамення, життя, яке нагадувало життя ангелів, апостольські труди, які вона почала і зі славою закінчила, спонукали юну Грузинську церкву визнати святу Ніну, за благословенням Антіохійської церкви, рівноапостольною просвітительницею Грузії, долучити її до лику святих і встановити на її честь щорічне свято 28 січня – день її блаженної смерті.
Завдяки святій рівноапостольній Ніні, Грузія почула євангельські проповіді про Спасителя грішних, Отця сиріт і вдів. Саме вона охрестила Грузинську землю і навернула на істинний шлях тисячі людських душ. Господь дав їй цей нелегкий хрест, адже знав, що саме вона зможе його гідно нести дорогою життя. Свята Ніна ніколи не перечила волі Божій, тому хрест для неї був не тягарем, а джерелом спасення.
Як часто нам не вистачає смирення, сили нести свої земні хрести. Тому, просімо святу рівноапостольну Ніну молити за нас Господа Ісуса Христа, щоб дав нам сили нести свої хрести, ніколи не впадати у відчай перед спокусами царя і слуг тьми. Адже, якщо Господь посилає випробовування, значить у нас ще є шанс спастись. Не опустімо свій шанс, бо він може бути останнім.