9 січня Православна Церква вшановує пам’ять святого архідиякона Стефана. Він був одним із 70-ти апостолів Христових. Після Вознесіння Господнього число вірних в Єрусалимі стало зростати, а також збільшилась потреба в кількості апостолів для служіння їм. Тоді апостоли вирішили скликати раду і вибрати сімох побожних мужів, повних Духа Святого і мудрості. Нововибрані мужі мали допомагати апостолам у місійній праці: опікуватися вдовами та сиротами, збирати милостиню і правильно її розподіляти. Апостоли помолилися над ними, висвятили їх у диякони, положивши на них руки. Так було встановлено священичий ступінь дияконів (помічників священиків і єпископів). Цей звичай зберігся в Христовій Церкві і до сьогоднішнього дня.
Серед обраних дияконів особливою побожністю, ревністю в служінні Богові, мудрістю відзначався молодий Стефан. Через це його призначили архідияконом, тобто провідником серед дияконів. Він мав величезний дар проповідника і повчав з такою силою та вірою, що навіть вороги не мали відваги перечити йому і не могли зрівнятися з ним у премудрості. Це привело до того, що вони намовили декого з юдеїв засвідчити, що Святий Стефан говорив образливі слова проти Мойсея і самого Бога. За це Архідиякона було ув’язнено. Він постав перед радою старійшин. На свій захист Святий Стефан виголосив велику промову, де засудив юдеїв, що вони не дотримали закону Мойсея і вбили Месію. Своїми словами Архідиякон викликав у них ще більшу лють. Вони засудили його до смерті через каменування. Святий Стефан не злякався цього, бо він пам’ятав, що людина повинна боятися лише Бога.
Поглянувши на небо побачив Святий Стефан славу Божу і Ісуса, який стояв по правиці Бога, і мовив: “Ось бачу відкрите небо і Сина Чоловічого, який стоїть по правиці Бога”. Вони ж закричали голосом великим і, затуливши вуха свої, кинулись на нього разом та вивели за місто, і почали каменувати. Свідки ж поклали свою одежу у ногах хлопця, що звався Савло. Блаженний Августин приписує навернення Савла крові святого Стефана. “Якщо б Стефан не молився, – каже він – то Церква не мала б Павла”. І каменували Стефана, який взивав: “Господи Ісусе, прийми дух мій!” А впавши на коліна, закликав сильним голосом: “Господи, не постав їм цього за гріх!” І промовивши це, смертю заснув. (Діяння8 ,55-60).
Святий Архідиякон Стефан загинув мученицькою смертю маючи 30 років. Після каменування вороги залишили його тіло на здобич диким звірам. Про це згадує у своїх писаннях Святий Ієронім. В наступну ніч Гамалиїл, відомий вчитель закону єврейського, який захищав апостолів у синедріоні (Дії.5,34-39), а пізніше сам із сином Авивом увірував в Христа і проповідував про Нього, послав надійних людей, щоб вони таємно взяли мощі Святого Стефана і перенесли його в село Кафоргамалу, недалеко від Єрусалиму. Там Гамалиїл похоронив святе тіло, зросивши його своїми сльозами. Святий Григорій Ніський у своїй проповіді в честь Святого Стефана каже: “Ось ми переходимо з празника в празник і приймаємо благодать за благодать. Вчора наповняв нас подивом Господь вселенної, а сьогодні наповняє нас подивом ученик Господа. Яким способом цей, а яким той? Той (Христос) задля нас прийняв людську природу, а цей (Стефан) задля Господа позбувся людської природи”. Мучинецька смерть Святого Стефана дійсно незвичайна, але незвичайне також і почитання, що його він має у Церкві Христовій від апостольських часів.
У 415 році тіло Святого Стефана було віднайдено, перевезено до Єрусалиму і перепоховано в Храмі на Сіоні. Згодом дружина візантійського імператора Феодосія, Євдокія, відвідуючи Єрусалим, побудувала величавий храм на честь Святого Першомученика Стефана. Він був зведений на тому місці, де зазнав мученицької смерті Святий Архідиякон.
Вшановуючи пам’ять Святого Стефана, його високі чесноти, ми маємо не лише шанувати, але й наслідувати його любов до своїх ворогів. Бо важко сьогодні знайти людину, котра б не мала ворогів, але й ще важче знайти людину, яка б ставилася до них так, як Святий Стефан до своїх кривдників.
прот. Іоан Музика