В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!
Дорогі брати і сестри, сьогодні кожний християнин з радістю та хвилюванням зустрічає свято Вознесіння Господнього. Сьогоднішня урочистість особлива серед інших. Ми святкуємо Хрещення Господнє, тому що Господь для нас хрестився і дарував воді силу очищати наші гріхи. Ми святкуємо Преображення Господнє, тому що в цей день на горі Фавор Господь наш Ісус Христос виявив вічне світло Свого Божества і освятив ним Своїх учнів. Ми світло святкуємо і радіємо у день Воскресіння Христа, бо Господь наш Ісус Христос переміг смерть і всім віруючим у нього дарував життя вічне.
Але чому ж ми, дорогі брати і сестри, святкуємо Вознесіння Господнє? Чи повинні ми радіти з того, що Спаситель покидає землю?
Упродовж 40-ка днів після світлого Христового Воскресіння ми повторюємо пасхальні піснеспіви. І вчора в день віддання свята Пасхи, останній раз у цьому році звершували радісну пасхальну службу, а вже на вечірньому богослужінні піснеспіви змінилися і в них з’явився деякий смуток.
За 40 днів після Воскресіння Господь наш Ісус Христос багато разів з’являвся апостолам, вчив їх, а на 40–ий день, вони всі прийшли на Єлеонську гору і Він останній раз розмовляв з ними. Потім Спаситель благословив їх і став підноситися на небо, і хмара скрила Його від очей апостолів.
Святий євангеліст Лука повідомляє, що учні котрі були присутні при Вознесінні Господа радісними повернулися до Єрусалиму (Лк. 24, 51-52). Чим же була викликана їхня радість?
Основою для цієї радості була любов апостолів до Христа Спасителя і тверда віра в Його обітницю. Вознесіння Господнє свідчило про те, що Він від Бога прийшов і до Бога відходить і нас співвознесе до престолу Небесного Царства. Раділи святі апостоли, тому що вірили, що Ісус Христос не залишить їх сиротами, зішле їм Утішителя, Святого Духа, і невидимо перебуде з ними. Раділи святі апостоли і в передчутті благодатної вічності, бо Господь сказав що йде приготувати їм місце, щоб взяти їх туди, де Сам буде перебувати.
Дорогі брати і сестри! Свята Єлеонська гора була місцем не тільки одного Вознесіння Господнього на небо. Тут Спаситель показав приклад лагідності та смирення, коли направляючись у Єрусалим, сів на молодого віслюка. Його очікували, як царя, а Він явився дуже просто, подавши нам приклад не піклуватися про світську славу. Коло підніжжя Єлеону Господь плакав над Єрусалимом. Він передбачив страшне невірство і жорстоку озлобленість мешканців міста в час Своїх хресних страждань і смерті, коли весь народ буде кричати: “Розіпни Його!”. Таке ж невірство і озлоблення знаходимо інколи і ми у своїх душах. Також на Єлеоні Спаситель говорив учням про кінець світу і про Своє друге пришестя, і про ознаки наближення Страшного суду. На Єлеоні в Гефсиманському саду Господь молився до кривавого поту і просив Бога Отця, пронести мимо Нього чашу страждань.
Вознесіння Спасителя, подібно Його смерті та Воскресінню, входило в Божественний план нашого спасіння. Ще псалмопівець Давид взивав: “Піднесіть князі свої брами, і увійде Цар слави” (Пс. 23, 7). Господь знав, що буде прославлений на небесах, і тому в перший день Свого Воскресіння сказав Марії Магдалині, що відходить до Отця (Ін. 20, 17), хоч і потім ще залишався на землі впродовж 40 днів. Його пречисте людське єство прагнуло до Престолу Отця, але через любов до апостолів Він продовжував залишатися ще на землі, щоб вчити їх про Царство Боже (Дії 1, 3).
Господь наш Ісус Христос видимо і урочисто зійшов на небо, щоб відкрити шлях невидимій благодатній дії Святого Духа, бо всі особи Святої Тройці приймають участь у нашому спасінні. Діло відкуплення людства було звершене Ісусом Христом, а діло благодатного освячення належало звершити Святому Духові.
Возносячись на небо, Христос – Спаситель відкрив всім віруючим в Нього благодатний шлях до Отця Небесного. Цим шляхом хреста, очищення, самовідданості, внутрішнього відновлення можна досягнути і нам висоти святої слави.
Не тільки святі апостоли, але й кожний віруючий і люблячий Бога сьогодні, в день Вознесіння Господнього, відчуває велику радість, так як все, що сказав Ісус Христос Своїм учням, розповсюджується на всіх хто Його любить. Але чи залишається у людських серцях місце для любові до Бога Свого Відкупителя, якщо різноманітні гріхи гасять вогонь цієї любові, коли наша любов розпорошується на тлінне і швидкоплинне, і немає у нас охоти для здобуття любові до Господа? До землі зверненні всі наші погляди. Дійсно, у людини багато перешкод до того, щоб постійно возноситися в молитві до вищого світу. А якщо одного разу утвердиться в душі думка, що там, на небі, все наше найкраще, тоді розум і серце будуть частіше звертатися до неба.
Вірним признаком любові до Бога Сам Ісус Христос вважав виконання Його заповідей. Лише той любить Господа правдиво, хто виконує Його повеління. Багато потрібно потрудитися людині, щоб порвати із гріховними звичками світу і посвятити себе виконанню заповідей Єванглія. Тому смиренно молімо Христа: “Серця чисті сотвори в нас Боже, і духа правди віднови в середині нас”.
Під час Божественної літургії ми згадуємо відкупительний подвиг, звершений Господом ради нашого спасіння: хрест, гріб, славне воскресіння і на небеса Вознесіння. Ось і сьогодні коли ми причастимося Святих Христових Таїн, священик останній раз на цій літургії винесе із вівтаря чашу із Святими Дарами і зі словами: “Завжди, нині і повсякчас і на віки віків” – піднімає її, і в цей момент, дорогі брати і сестри, так само піднесімо наші думки до Вознесіння Господа, згадаймо Його слова про те, що Він з нами у всі дні до закінчення світу.
Господь не залишив нас Він завжди там де збираються двоє чи троє в Його ім’я. Він серед всіх і серед нас, тому що і ми зібралися у храмі в Його ім’я. Він поблизу серця кожного хто шукає Його і прагне до Нього. Від серця починає свій шлях людина до Бога. І ми розуміємо, що на небеса Господь зійшов не для того, щоб піти від людей, а для того, щоб наблизитися до кожної людини. Він не залишив апостолів і перебував з ними підчас їх проповіді. Він перебував із мучениками під час їх страждань, і вони відчували Його допомогу. Господь перебував із преподобними і полегшував їх подвиг. Він з усіма, хто Його любить і виконує Його заповіді.
Тож будемо, дорогі браття і сестри, молити нашого Спасителя, щоб Він зміцнив нашу віру, прийняв нашу посильну працю, щоб ми полюбили Його всією душею, всім серцем і всією думкою і щоб Господь перебував з нами завжди нині повсякчас і на віки віків.
Амінь!
За матеріалами: Михайльвський Золотоверхий Монастир