А праведні похилого віку батьки Її, Іоаким і Анна, і хор отроковиць із запаленими свічками “співючи, граючи і тріумфуючи”, супроводжують Ту, Яка приноситься в дар Богові. Охоплений священним запалом, первосвященик Захарій — старець, батько Предтечі благословивши Святу Отроковицю, і по особливому одкровенню Божому ввів Її в Святу Святих.
Подій мало, але чому так радісно, таке пам’ятне і значуще торжество це? Чому свято стало дванадесятим? Та тому, що Введення в храм Пресвятої Діви стало необхідною ланкою рятівногопромислу Божого про світ.
Ця подія завершила багатовікове відчуження людини від Бога і перебування її під владою гріха.
Святилище Єрусалимського храму, де мешкав Бог і де виявляв Він Свою присутність, недоступне нікому, окрім одного первосвященика, та й то одного разу на рік, куди він входив з жертовною кров’ю, приносячи молитву за гріхи народу, Божою благодаттю відкривається Богообраній Отроковиці — Доньці людській. І Пресвята Діва вводиться в Святу Святих невідомо для світу несучи в Собі велику жертву, нову жертву живу — Христа — Бога і Людини.
Старозавітний Божий храм прийняв в себе сім’я нового життя — Богоотроковицю, в Якій духовно животітиме і проростатиме Новий, рятівний Заповіт людства з Богом. Старозавітний Божий храм прийняв в себе священний ковчег Нового Заповіту, живий храм Спасів багатоцінний чертог і Діву — священний скарб слави Божої.
З входженням в храм Богообраної Отроковиці прийшов час, коли благовоління Боже повертається людям, і вони наблизяться до Бога, як до свого Небесного Отця, бо Син Божий — Син Діви буває, і благодать благовістує примирення з Богом, і вхід на небо відкриється всім, що бажає небо.
І з цим входженням можна було вперше виголосити слова: “Твоя від Твоїх, Тобі приносимо…”
Дар Божий людям — Пресвята Діва — плід молитви стареньких батьків, і через Неї — Христос, повертається людьми Богові, як дар Йому від людей, як жертва сприятлива, благовонна.
З входженням в храм Пресвятої Богородиці відбулося диво. Небо з’єдналося із землею, і вічність увійшла до часу, освячуючи його для вічності.
Такий великий цей день, такий єдиний і неповторимий він — день початку Нового Заповіту з Богом на землі.
До явлення в світ Христа Спасителя залишалися лічені роки, і храм Божий покликаний був серед найбільшої святості, чистоти і Божественної сили вигодувати і виховати в ці роки чуйну, по-дитячому чисту душу Богоотроковиці, наповнюючи Її Божеством і готуючи в Ній саме Боговтілення.
День за днем зростала тілесними і духовними силами Пресвята Діва в храмі Божому. Сили духу в Пресвятій Діві утворилися, зростали і зміцнювалися ангельською бесідою і молитвою, спрямованою до Бога, і працями заради Бога.
Тілесні ж сили Її підтримувалися небесною їжею, яку приносив Їй Архангел. І первосвященик Захарія, що не може сам щодня входити до Святої Святих, із здивуванням, подивом і жахом чув бесіди Діви з Архангелом в Святилищі. І, не знаходячи нічого подібного в явленні Ангелів іншим людям, первосвященик зміцнювався в думці, що прийшов час виконання загального очікування, і від Благословенної прийде порятунок, від Дружини — Обіцяний, від Діви — Бог.
А Марія, що живиться Божою благодаттю, втративши за останні роки Свого життя при храмі єдину прихильність до землі — праведних батьків, дала обітницю Богові — до кінця життя зберігати дівство і залишитися рабою Господа, Йому Єдиному служивши і вдаючись у всьому і завжди Його Святій волі.
І серце Її, віддане Богові, стало нерукотворним храмом, вмістищем Богові. І скоро, зовсім скоро услід за цим Христос — Її Син і Син Божий — прийде і заснує законність цього нового, нерукотворного храму, підставою якого стане Він Сам.
“То хіба не знаєте, що ви храм Божий, і Дух Божий живе у вас? Якщо хто розорить храм Божий, того покарає Бог, бо храм Божий святий; а цей храм — ви” (1 Кор. 3, 16-17). І з цим оновленням храму Божого вже не лише в Єрусалимі поклонятимуться Богові люди, але в Дусі і істині вони вклоняться Йому на всякому місці владицтва Його, там, де знайдеться вірне, любляче Бога людське серце.
І ось всім нам в цей великий день нинішнього свята не можна не вдуматися і не усвідомити, що дорога до Неба, відкрита людям в ті, далеко віддалених від нас часи, все той же, і починається він на порозі рукотворного храму Божого, коли людина хрещенням приноситься в дар Богові і стає нерукотворним храмом, і Дух Божий поселяється в нім. І наша дорога по життю повинна пройти крізь храм, аби виховатися і зрости нам в нім, аби і завершилася ця дорога в святилищі Божому, на небесах, куди тепер уже увійшов зі Своєю жертовною Кров’ю за нас Сам Христос — Первосвященик майбутніх благ.
Храм Божий завжди у всі часи був жертовником Богові, що освячує і жертви, і що приносять їх. Ще в старозавітні часи Господь Сам благословив храм як місце Свого перебування. “…Небеса — престол Мій, а земля — підніжжя ніг Моїх; де ж побудуєте ви будинок для Мене, і де місце спокою Мого?” (Іс. 66, 1).
І перший храм Божий — рукотворне святилище на землі, споруджений сином царя і пророка Давида Соломоном в 1033 році до Різдва Христового, був створений безпосередньо повелінням Божим. “Я освятив цей храм… аби перебувати імені Моєму там довіку; і будуть очі Мої і серце Моє там у всі дні”,— сказав Господь (3 Цар. 9, 3). І чудовий, і святий, і прекрасний був перший храм Господній в Єрусалимі, і Ковчег Заповіту, даний Богом людям через Мойсея, був у нім.
Храм Божий у всі часи — це завжди вічність, в нім живе і перебуває все, що було від початку, від створення світу, і що ще буде до самого другого і славного пришестя Господня. У Храмі Божому все і завжди живе — і минуле, і сьогодення, і майбутнє. І немає в житті таїн, яких би не знав Храм Божий — Свята Церква.
Але чому ж ті, що живуть не знають цих таїн чому навіть ті, хто перебуває в храмі, залишаються і глухими, і сліпими до них, чому зрячих і таких, що чують так мало?
Чому загинув перший Єрусалимський храм разом з великою своєю святинею — Ковчегом Старого Завіту? Чому велика святиня другого Єрусалимського храму, освячена перебуванням в нім Ковчега Нового Заповіту, — Пресвятої Богоотроковиці — і явищем в нім Спасителя і Бога — Христа, залишила нам на згадку про себе лише Стіну плачу?
Відповідь на все наші гіркі “чому?” знову ж таки треба шукати нам в Храмі і в Святому Писанні, яке зберігає Храм. Він зберігає святині, він зберігає істини, але горе нам, хто живе, бо ці відкриті сховища, ці пророкування, що здійснилися до нас, виявляються для нас через нашу байдужість, озлоблення і невіри таємницею за сімома печатками.
Ось що сказав Господь Саваоф в той час, коли перший старозавітний храм ще лише освячувався і тріумфував святинею.
Вслухайтеся в слова ці, вони були сказані Господом всьому людству як застереження: “Якщо ж ви і сини ваші відступите від Мене і не дотримуватимете заповідей Моїх і статутів Моїх, які Я дав вам, і підете і станете служити іншим богам і поклонятися їм, то Я винищу Ізраїль з лиця землі, яку Я дав йому, і храм, який Я освятив імені Моєму, відкину від імені Мого… І про храм цей високий всякий, хто проходить повз нього, жахнеться і скаже: “за що Господь вчинив так з цією землею і з цим храмом?” І скажуть: “за те, що вони залишили Господа Бога свого… і прийняли інших богів, і вклонилися їм, і служили їм, – за це навів на них Господь все це лихо” (3 Цар. 9, 6-9).
Не почули ці слова ті, до кого вони були звернені. Невже не почуємо і ми, бачивши їх виконаними?
Відступ від Бога — ось причина всіх бід і у всі часи.
Іудейські царі і народ відступили від Бога, вклонилися богам іншим. Господь покарав Ізраїль війною і в очікуванні покаяння послав до відступників пророка Ієремію з проповіддю покаяння до виправлення. Але не послухали пророка, як не послухали і Самого Господа. І розорений Єрусалим, і ліг храм Соломон, і загинув Ковчег Заповіту. І сімдесятирічне Вавілонське полонення стало долею Ізраїлю, що погрішив.
Другий Єрусалимський храм, побудований після повернення з Вавілонського полонення, був менший і не так прекрасний, але славу йому пророків Агей і Захарій передбачили більш першого, бо Ковчег Нового Заповіту виросте в нім. І долю цього храму, і припинення старозавітної жертви пророк Данило передбачив задовго до звершення цього. І останнє пророкування про другий Єрусалимський храм прозвучало з вуст Самого Рятівника. Заплакав Господь Ісус Христос в день Свого входу до Єрусалиму і, даремно близьку голгофу, передрік погибель храму: “…і розорять тебе, і поб’ють дітей твоїх в тобі, і не залишать в тобі каменя на камені за те, що ти не взнав часу відвідин твого” (Лк. 19, 44).
Відкинув, знову відкинув Ізраїль Божий і прийняв людське, відкинув Христа Спасителя, засудивши Його на смерть і виклопотавши собі Варавву-вбивцю. І останній плач, стогін про засліплення вибраного народу, чує світ: “Єрусалим, Єрусалим, що б’є пророків і каменями що побиває посланих до тебе! скільки разів хотів Я зібрати дітей твоїх, як птиця збирає пташенят своїх під крила, і ви не захотіли! Це, залишається вам будинок ваш порожній” (Мф. 23, 37-38).
“Це, залишається вам будинок ваш порожній” — страшні слова доконані, тому що люди знову не захотіли бути Божими.
В один і той же час Єрусалимський храм виховав Ту, Яка Свята Святих велика, і послідовників Христа, але в нім же жили своїм далеким від Бога життям і ті, хто убив первосвященика Захарія між храмом і жертовником, хто убив Передвісника Христового Іоана, хто розіпнув Христа Спасителя.
Чи не бачимо ми, що людина стає або співпрацівником у Бога, або руйнівником того, що Господь творить. Можна бути в храмі, але без Бога. І Бог карає людей за не шанування Себе, за відкидання храму. Десятиліттями тривають рятівні покарання Божі людям, покликані повернути серце людське Богові. І як останнє попередження нам звучать слова притчі про виноградарів: : “…кажу вам, що відніметься від вас Царство Боже і дано буде народові, що приносить плоди його…” (Мф. 21, 43).
Будемо ж особливо уважні, творячи і відновлюючи тепер у великій кількості рукотворні храми, не забудемо головного новозавітного храму Божого — свого серця, покликаного служити Богові в Дусі і істині. Не забудемо, що ми повертаємося з полону у іноплемінників і одноплемінників, що воюють на нас і віру нашу Православну, хворі, покалічені, виснажені духовно. Що ми довго, дуже довго, були без Бога і зараз лише стоїмо на порозі Храму, який освятить нас, але за однієї умови: якщо ми цього захочемо самі.
І скажу вам слова Господні, які особливо зараз повинні допомогти нам усвідомити критичний момент нинішнього нашого життя. Так говорить Господь Саваоф:…Зверніть ваше серце до ваших доріг! Багато ви сієте, та збираєте мало, їсте, та не насичуєтеся, п’єте та не напиваєтеся, зодягаєтеся та не тепло вам, а той, хто заробляє, заробляє для дірявого гаманця. Так говорить Господь Саваот: Виходьте на гору, і спроваджуйте дерево, і храм цей будуйте, і в ньому знайду Я вподобу, та буду шанований, каже Господь. Звертаєтесь до численного, та виходить ось мало, і що приносите в дім, то розвіюю те.
За що? За храм Мій, що збурений він, а ви кожен женете до дому свого. Тому то над вами затрималось небо давати росу, а земля урожай свій задержала. (Агг. 1, 5-10).
Ми стоїмо на порозі Храму, і треба увійти до нього, ожививши в собі знання закону Божого, увійти виконанням обітниць, вже принесених нами Богові. І не забудемо, що не одні правителі керуютьдолями країн і народів, але відповідальність за життя світу перед Богом лежить на всіх, на кожному з живих, яким би малим він не був.
Милість Божа дає нам нині час для покаяння. Любов Божа терпить хвороби нашої невіри. Господь чекає, аби зібрати нас під крила Свої. Захочемо ж порятунку, повернемося в Храм Божий з любов’ю і сподіванням на нього і повернемо Богу храм нашого серця. І отверзутся щедроти милостей Божих, ув’язнених нашими гріхами, отверзется небо.
А Пресвята Діва, Богообрана Отроковиця, Дочка людська, вперше відкрила нам небо і яка стала Матір’ю болящому людству, завжди готова Своєю благодаттю підтримати, укріпити і провести по життю, по шляху порятунку всіх, до Неї що прибігають з вірою і лювбов’ю.
“Величаємо Тебе, Пресвята Діво, Богообрана Отроковице, і вшановуемо єси в храм Господнійвведення Твоє”. Амінь.