Преподобний Антоній Печерський народився приблизно 983 р. в містечку Любеч на Чернігівщині в міщансько-селянській родині, яка відзначалася великою побожністю. У Святому Хрещенні був названий Антипою. У молодому віці, почувши про чернече життя, Антипа викопав печеру неподалік від Любеча. Від розповідей місцевого священика — грека почув про подвижницьке життя на Афоні.
Згодом він вирушає на святу гору Афон, де приймає чернецтво з ім’ям Антоній від старця Феоктиста, який був настоятелем Есфигменової обителі. Бачачи великий потяг юного ченця до усамітнення, йому було визначено місце у тісній печері на скелі над самим Єгейським морем. Старець навчав Антонія долати небезпеки чернечого життя.
Через певний час, за Божим Промислом, Антоній отримав благословення повернутись на Русь. Преподобний Антоній прибув до Києва, але існуючі в місті невеликі приватні монастирі його не влаштовували, оскільки на Афоні він звик до іншого чернечого життя. Він оселився за містом, недалеко від села Берестова, в печері, у якій перед тим подвизався священик цього села — Іларіон, вибраний в 1051 р. Київським Митрополитом.
У цій печері Преподобний Антоній за афонським прикладом проводив час у молитві, пості й праці. Слава про нього швидко розійшлась між людьми й незабаром біля нього зібралися ченці, що й стало початком заснування знаменитого Києво-Печерського монастиря.
У 1015 році помер Великий князь Київський Володимир, і владу захопив його третій син Святополк, названий за свої справи Окаянним. Він почав безжалісно нищити своїх братів. Мученицькі кончини прийняли благовірні князі Борис і Гліб. Іншого брата Святослава рука вбивці дістала аж на угорській землі.
Бачачи таке страхітливе кровопролиття, Преподобний Антоній змушений був знову відправитися на Афон й перебував там до часу, коли на Київський Престіл став Новгородський князь Ярослав Мудрий. У битві під Любечем він переміг Святополка, змусивши його втекти в Польщу до свого тестя — короля Болеслава.
Повернувшись знову до Києва, Антоній оселився в печері, що була далеко від очей людських, проте люди почали знову приходити до нього, питаючи поради та просячи благословення на різні справи.
Невдовзі почали приходити побожні юнаки та просили дозволу жити разом. Преподобний Антоній не відмовляв їм, але попереджав про труднощі чернечого життя. Серед перших, хто прийшов були: Никон, за ним Феодосій, а згодом Варлаам, Єфрем та інші.
За князювання сина Ярослава Мудрого Ізяслава, що став Київським Князем у 1054 р., Преподобний Антоній був уже відомим в Україні. Коли число ченців збільшилося до 12 осіб, вони збільшили печери й влаштували в них церкву. Після того Преподобний, бажаючи подвизатись на самоті, поставив над братією першого ігумена цього монастиря Преподобного Варлаама, а сам подався до окремої печери на сусідньому горбі, яку викопав.
Ця печера разом із іншими, викопаними біля неї, одержала згодом назву Ближніх, або Антонієвих печер, а старі печери стали називатися Дальніми, або Феодосієвими.
Коли число ченців ще збільшилося, Святий благословив збудувати на горі над печерами церкву на честь Успіння Пресвятої Богородиці, щоб ченці, перебуваючи й надалі в печерах, могли в ній сходитися для молитов і богослужінь.
Преподобний Антоній упокоївся у своїй печері 7 травня 1073 року, проживши 90 літ.
За матеріалами: kolomija.com