ВИПУСК №V
СВЯТО-ІЛЛІНСЬКИЙ СОБОР М.ДУБНО
ДУШЕКОРИСНІ ПОВЧАННЯ СВЯТИХ ОТЦІВ
Про молитву
Христос молився, не маючи потреби в молитві, а бажаючи навчити тебе бути постійно уважним до молитви, звершувати її безнастанно, тверезо й надзвичайно пильно. Під пильністю я маю на увазі не лише те, щоб прокидатися поночі, а щоб і вдень бути тверезим у молитвах. Чоловік буває пильним у молитві, коли душа спрямована до Бога, коли думає про Того, з Ким розмовляє й до Кого звернене її слово, коли тримає в умі, що й ангели стоять перед Ним зі страхом і трепетом, і так оживляє свою благоговійність. Тож будемо старанні до молитви. Вона є великою зброєю, коли звершувана старанно, без пихи, від щирого серця — найбільше ж зі смиренним. Якщо молитимемося зі смиренням, якщо битимемося в груди, як митар, коли, як він, скрушно взиватимемо: «Боже, змилуйся надо мною грішним» (Лк. 18, 14), то одержимо все. Багато нам треба каятися, любі, багато молитися, багато терпіти, виявляти велику старанність, щоб отримати блага, які нам обіцяно.
Святитель Іоан Золотоустий
Про те, як нам розподілити час нашого життя
Прокинувшись вранці, лиш тільки засяє сонце і дасть нам змогу почати виконувати покладені на нас обов’язки, ми перш за все повинні подякувати Господу Богу, Який зберіг нас минулої ночі здоровими і неушкодженими, за Його невимовну милість до нас. А потім із оновленими силами приступимо до виконання корисного не тільки для нас, але і для інших, починаючи кожну справу із благословення і молитви.
Ми повинні намагатися в усіх обставинах чинити так, щоб закликати на себе Боже благословення і щоб наше серце завжди було зігріте любов’ю до Творця і Промислителя усього. Тому, коли настане полудень і наші сили, зміцнені нічним спокоєм, знову дещо вичерпаються і потребуватимуть підкріплення, постараємося пригадати всі наші вчинки, які ми зробили зранку до цього часу, подумаємо і оцінимо, чи настільки вони корисні для нас, суспільства і Батьківщини, щоб остання давала нам поживу, оскільки їжа є нагорода за нашу працю, і через це, за словами апостола Павла, хто не працює, нехай не їсть (2 Сол. 3, 10). Немає такої людини, яка б могла себе вважати вільною від праці, тому що на кожному лежать обов’язки: господарчі, сімейні і щодо себе самого, тож для того, хто живе правильно, не може залишитися часу на ледарство і порожні слова. А тому ми повинні якомога суворіше провіряти себе в тому, як витрачаємо час. Для цього, завершивши день, поміркуємо: скільки ми зробили добра? Чи не знехтували чимось, чи не зашкодили комусь, чи не зробили щось безрозсудно? І якщо за щось нас буде докоряти сумління, подумаємо, у чому ми повинні себе виправити. Зробимо із самих наших вчинків правило обережності, і якщо у чомусь будемо зустрічати труднощі, то звернемося у молитві до Господа Бога, що подає нам розум і сили, і з особливою старанністю попросимо Його допомоги. Цьому навчає нас Його святий закон та вимагає від нас святості Винуватця життя нашого і Подателя всіляких благ Господа, а також і користь: наша, суспільна, користь Церкви і Батьківщини.
Із Синодальних повчань
Про те, що християнину потрібно уникати людської слави
Хто творить духовні подвиги і за них шукає людської слави, той уже тут отримує собі нагороду і у Бозі немає боржника. Отримавши похвалу від тих, у кого шукав слави, він позбавив себе похвали, яку обіцяв Господь, оскільки віддав перевагу тимчасовій славі від подібних йому людей перед похвалою від Творця всесвіту. Та і Сам Господь перш за все так навчав і про молитву, і про милостиню, і про піст.
“Коли постиш, – говорить Він, – намасти голову твою і вмий обличчя твоє, щоб не показувати людям, що ти постиш, але Отцю твоєму, – Який у таїні; і Отець твій, Який бачить таємне, воздасть тобі явно”(Мф. 6, 17-18). І ще: “Коли твориш милостиню, не сурми перед собою, як роблять лицеміри в синагогах і на вулицях, щоб прославляли їх люди. Істинно кажу вам: вони вже мають нагороду свою” (Мф. 6, 2). Бачиш, як людина, котра шукає собі теперішньої слави втрачає небесну славу і як, навпаки, той, хто творить чесноти за цією заповіддю і намагається приховати її від людей отримає нагороду у той страшний день. Отець твій, сказано, бачачи таємне, воздасть тобі явно. Тобто не думай про те, що жодна людина не похвалить тебе і що ти таємно твориш чесноту: ні, думай про те, що дещо згодом щедрість Господа буде такою великою, що Він прославить і увінчає, і нагородить тебе за подвиги чеснот не таємно, не приховано, але перед усім людським родом, починаючи від Адама до кінця світу. Якого ж жалю будуть заслуговувати ті, котрі, хоч і доклали праці до творення чеснот, але через тимчасову, мізерну славу від подібних собі людей позбавили себе слави небесної.
Отже, прошу: будемо обережними і, якщо можемо зробити якусь духовну справу, постараємося усіляко приховати її від усіх у закутках нашої душі, щоб отримати похвалу від неусипного ока Божого і, щоб через людську славу, через похвалу, як правило, облесливу, не стати не гідними слави від Господа.
Святитель Іоан Золотоустий
Повчання, котре містить у собі втіху під час тілесних страждань
Утішай себе, улюблений, під час хвороб і страждань тим, що ця хвороба повинна закінчитися, а ти повинен переселитися у вічне життя, де забудеш будь-яке страждання. Смерть припинить твоє страждання; хоча б і ціле життя тривала твоя хвороба, вона неодмінно скінчиться смертю. Будь-якому нашому лиху кінець у смерті. Мало перетерпиш – вічно будеш втішатися, якщо тільки терпітимеш із вдячністю Богові.
Та й що таке будь-яке страждання, навіть тривале, у порівнянні з вічністю? Чи не маленька крапка? І увесь час від створення світу і до кінця його, чи не є нічим іншим як лише крапкою у порівнянні із вічністю, а що вже й казати про життя однієї людини? Страшним є вічне страждання, як люте і нескінченне, але тимчасове, як коротке, зовсім не страшне, тим паче, що тут, у земному житті, немає такого страждання, при якому Бог не подавав би якоїсь утіхи. Він знає нашу неміч, а тому і не попускає нам спокуситися більше ніж можемо перенести (1 Кор. 10, 13). Подумай над часом і вічністю, тимчасове і вічне страждання, тимчасову утіху і вічне страждання, тимчасове страждання і вічну утіху, і хвороба твоя полегшиться. Ніщо так не полегшує скорботу, як надія визволитися від скорботи і отримати вічну утіху. Ось скоро буде кінець усьому: буде кінець і утісі земній, і тимчасовому стражданню, і настане або благо вічне, або страждання вічне. Смерть для кожного є дверима у вічність, але або блаженної, або нещасної, і ці двері сьогодні вже ближчі до тебе, ніж були учора і позавчора. І коли прийде смерть, тоді вона і припинить страждання твоє, і від тимчасового страждання перейдеш ти у вічний спокій. Послухай, що говорить святитель Іоан Золотоустий про терпіння з подякою: “Немає святіших вуст, ніж ті, які у скорботі дякують Богові: воістину така людина нічим не відрізняється від мучеників і увінчується так само, як і вони. Бо і цього страждальця спокушає диявол, пригнічуючи болісними помислами, потьмарюючи печалями. Якщо хто терпить хвороби і дякує, той отримає мученицький вінець”. Подумавши над цим золотим повчанням святителя Христового, потерпи, улюблений, щоб зі святими насолоджуватися у Царстві Небесному. “Надійся ж на Господа і будь мужнім. Нехай кріпиться серце твоє. Чекай допомоги від Господа” (Пс. 26, 14).
Святитель Тихон Задонський